Дорогі браття і сестри, ми продовжуємо приготовлятися до Великого посту. Наступним кроком будуть наші роздуми над молитвою двох людей, котрі зайшли до храму. Маємо задуматися над станом душі віруючої людини, що перебуває в Божій присутності. Слухаємо цю історію і аналізуємо двох різних людей. Публічного грішника і фальшивого праведного. Але у цій історії можемо також зауважити ще й третю особу! Запитаєте кого ще? Це той, хто читає чи слухає цю розповідь.
І це в певній мірі відповідає дійсності, бо ми не хочемо себе побачити у цьому фарисеї, описаному в такий жорстокий спосіб, ми ж не такі, правда? Але також не дуже хочемо побачити себе і в цьому митареві: я ж не митар! я ж не публічний грішник! То ким я є? Дійсно, що зараз з нами діється? Ким ми себе почуваємо у храмі перед Богом? А ким ми себе почуваємо перед людьми: в сім’ї, на роботі, у громадських місцях?
Коли читаємо цю розповідь, наші думки мають скеруватися на нас самих. Адже ця історія сказана нам і для нас! Щоб ми задумались над нашою молитвою, а точніше, як вона відбувається. Чи є присутній елемент щирості, правдивості та праведності. Молитва наш – це немов дзеркало наших відносин із Богом. Які ми на молитві, такі наші стосунки з Богом. Отже, якщо я молюся, це ще не означає, що роблю щось добре: бо можна молитися і неправильно.
Сьогоднішнє Євангеліє не закликає нас НЕ бути такими, як інші – чи то фарисеєм, чи то навіть митарем. А радше, закликає нас зрозуміти часту двозначність нашого ставлення до Бога, коли Його дари ми сприймаємо як наші заслуги, а нашими вчинками бажаємо Його підкупити. Визнаймо перед Богом (а не перед собою), що ми грішні, і приходимо до Нього з порожніми руками, потребуємо Його милосердя. Дозвольмо Богові бути Богом у нашому житті, дозвольмо Йому звершувати Його великі діла милосердя.