Сиджу на березі моря, дивлюся у далечінь – бачу безкінечність.
По цій безконечності час до часу пропливає рибацький корабель, щоб почерпнути від цієї безконечності свій щоденний прожиток.
Я сиджу і відпочиваю, мій день скоро скінчиться, тому спокійно насолоджуюсь цією безконечністю.
Проходять емоції і розум каже, що море має межі. Значить не є безконечним.
Але я ж його меж не бачу, бачу тільки початок. Не бачу його кінця.
Можливо хтось на іншій стороні моря сидить і він також бачить початок.
Бачить свій початок, а мій кінець.
Сиджу і вдивлюся в безкінечну скінченність…
приходить думка, що у нашому житті, кожен з нас бачить лише частину того, що є в дійсності. І навіть, якщо би кожен побачив свою частину, ми би все рівно не змогли би охопити все своїм поглядом.
Вертаюсь до думки про безконечність… хоч мій розум далі намагається навести факти здобутих мною знань у школі.
Піднімаю свій погляд у гору і бачу інше «море». Синє, чисте і подекуди хвилясте.
Вдивляюсь у далечінь. Безконечність.
Мій розум тепер мовчить.
Він мабуть втомлений від пережиттів цього дня, який дійсно йде до кінця.
Пригадую, ще ранком, коли зустрів труднощі, мій розум мені постійно повторював, кінця мабуть не буде.
А довгоочікуваний кінець прийшов, та вже не хочеться того кінця. Хочеться безконечності. Мабуть тому, що зараз мені дуже добре: дивитись у безконечність, бути у безконечності… та все ж таки колись прийде кінець, кінець усьому.
Хоча ….. , потім знову буде безконечність і розум тоді вже нічого не буде перечити….
Хочеться сісти в човен і плисти за межі цього світу… Зірки, світи… І нема їм кінця…
Гарний роздум на березі моря… читаючи відпочиваєш. Я також люблю дивитись на небо, воду мабуть тому що до цих речей ще не змогла торкнутися рука людини і вони є такими якими їх сотворено. Такими їх бачили у стародавні часи, такими їх бачимо ми, такими їх побачать після нас.
Напевно кожен задумуєтся над безкінечністю та в деякій мірі над вічністю. Для мене саме ці хвилини: спостерігання за течією води, опаданням листочків, теплотою сонця і багатьма іншими чудами природи є вже вічністю тут на землі. Мені якось духівник сказав, що це тільки присмаки вічності, але коли вони вже настільки чудові, то залишаєтся лише дякувати Господеві, що дарує, творить і все більше і більше дає нам розуміння пізнавати, відчувати, слухати, любити і по-справжньому жити. Дякую!
Коли дивлюсь на небо, захід чи схід сонця, в особливий спосіб відчуваю Бога…Він є одночасно так близько, зачаровуючи красою сонця і неба, спокоєм вечірнього моря, що здається можу до Нього доторкнутись…Але Він є і далеко, так, що до зустрічі з ним залишилось прожити життя….