Дорогі браття і сестри, ось ми розпочали Святий Піст Діл милосердя. День за днем, добрий вчинок за добрим вчинком! Це важливо малими кроками йти дорогою до святості. Ця дорога завершується в Божому Царстві, Царстві Отця. У цьому царстві будуть лише діти Божі. Кожна дитина подібна до батьків. У Божому Царстві будуть ті, котрі подібні до Бога.
У нашій немочі виявляється Божа сила
Бог доручив нам можливі і посильні нам діла. Та все ж в нашому житті ми зустрічаємо також непосильні, тоді ми звертаємося про допомогу до наших ближніх. Так неможливе для нас може стати можливим. І все ж таки є такі ситуації, що навіть об’єднавши наші сили, ми не можемо в них вирішити якоїсь трудності. Це спонукає нас шукати допомоги в Бозі. Так сталось в історії із батьком та хворим юнаком, яка описана в Євангелії від Марка (Мр.9,17-31)
Для нашого розуміння Боже Милосердя більше відкривається в явищах неможливих для нас. Ми тоді сміло визнаємо, що нашими силами тут ми змогли зарадити.
Бог поступово залучає до співпраці
Потрібно бачити Божу присутність у щоденності, у найдрібніших справах. Ми можемо зауважити, що Господь залучає нас до співпраці і довіряє нам не тільки наше життя, але продовження роду й цілий світ. Довіряти – це виявити милосердя до тих, хто мабуть не достойний такої довіри.
Його довіра відповідальна, бо що не знаємо то Він відкриває нам, вияснює нам те, що зможе допомогти нам у хвилинах наших трудностей. Навчаючись від Бога, ми виконуємо Його волю і повертаємо світу первісний стан, де все було гармонійно поєднано, щоб не було зла, а була лише Божа воля.
Тому пізнавати Божу волю і вчитися він Нього – це правдива дорога до раю, що починається вже тут на Землі і завершується у Небесах. Це прийняти Його милосердя і передати Його іншим.
Милосердний, але поможи моєму ”немилосердю”
У четверту неділю Великого посту ми зустрічаємо смиренні слова батька: ”вірую, але поможи моєму невірству”.
В цих словах відчуваємо велике бажання, помогти своєму синові, але і великий страх перед недостатністю віри, відчуваємо велику любов до сина, але і велику втому від безсилля допомогти йому, відчуваємо батьківський біль і трепіт перед цілковитою довірою Спасителю.
Не маймо страху перед Богом визнати нашу неміч і в милосердності.
Це добре, що ми творимо діла милосердя, але пам’ятаймо, що наше серце має ставати милосерднішим, ми маємо схилятися на сторону доброти в думках, почуттях, у вчинках. Ми більше думаємо тепер про милосердя, але ще не до кінця пізнали його, тому потребуємо Божої допомоги в цьому. Потребуємо цілковитої довіри стати на шлях милосердності і смиренності у наших немочах.
Боже Милосердний, зглянься на нас, що приходимо до Тебе із нашими труднощами та невдачами, доповни наші немочі і недомагання, наповни нас милосердям Твоїм, щоб постом і молитвою ми побороли всяке зло, що притаїлося в нас і ближніх наших, щоб неможливе стало можливим за Милосердям Твоїм. Боже зціли мене у хвилини немилосердності. Амінь.