До монаха прийшов юнак. Він був дуже озлоблений, розчарований, бо потрапив у велику біду… і попросив помочі. Монах погодився, але з дивною усмішкою промовив: “Добре, але не забудь подякувати”.
По-деякому часі все стало на свої місця: молитва і розмови дали результат. Юнак знову почав радіти життю, радів і з ним монах.
Пам’ятаючи слова старця, юнак приніс пожертву на монастир і висловив слова подяки. Монах заплакав, в його очах був сум і розпач. Юнак збентежився і тоді, наставник промовив: “Коли бачу радість в твоїх очах – бачу, що посіяне зерно дало плід і моє серце радіє . Це і є найбільша подяка!”
Юнак задуманий вийшов.
За кілька кроків цей же юнак побачив заплакану дитину і почав її втішати. В ту ж саму мить відчув на собі погляд. Обернувшись, побачив очі, щасливі очі монаха – Дякую …