Хай Бог тебе благословить

Похорон в Наїні – це спогад про завершення земського життя і прообраз зустрічі з Богом у воскресінні з мертвих

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Листопад 5, 2016. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелія від Луки 7, 1–16 святий письменник описав делікатну подію – похоронний хід.
Діло милосердя: померлого похоронити
Ставитися до померших з пошаною – це святий обов’язок для кожної віруючої людини. Бо, виявляючи пошану до тіла померлого, ми віддаємо честь тілу, що служило душі в часі земського життя, саме це тіло при воскресінні буде удостоєно великої нагороди – прославлення, безсмертності і досконалості.
Виразним знаком поваги – це похорон. Останні вшанування в поєднанні з молитвою за упокій допомагають нам висловити все те, що ми переживаємо в середині нашої душі. Тіла віруючих людей мають спочивати на цвинтарях, призначених для цього святих місцях.
Особливий вияв пошани в часі похорону мають отримати також ті, кого дуже близько торкнувся біль втрати – це рідні. Тому ми йдемо на похорон, щоб підтримати ще й рідних, допомогти їм пережити втрату і запевнити, що вони не самі у цей делікатний час.
Ісус підійшов до вдови і його милосердний погляд спочив на ній. У цей же спосіб нам подає приклад, щоб і ми з милосердним поглядом приступали до тих, котрі мають делікатний час випробувань.
Похорон юнака – це прообраз того, що нас чекає: смерть, поховання, зустріч з Богом і воскресіння.
В цій історії про похорон сина вдови з Наїну ми бачимо як Ісус говорить  мертвому юнаку: «Кажу тобі, встань». Мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері”
Це вчинок є вчинком надії у воскресіння і у зустріч всіх рідних. Коли ми знову зустрінемо тих, хто нас залишив.
Наголошується, що Ісус Він віддає сина матері. Мати віднаходить свого сина. Приймаючи його з рук Ісуса, вона стає матір’ю вдруге, але син, який був їй зараз відданий, отримав знову життя вже не від неї.  Ось так і ми заново отримуємо життя, життя вічне.
Дорогі браття і сестри, вшанувати померлих в часі похорону і поминання їх у своїх молитвах – це вияв нашої віри у воскресіння, вияв віри у майбутню зустріч і в об’єднання спочилих в Бозі, це діло милосердя, що допомагає нам уподібнитися до Милосердного Отця, котрий залишається живим Богом і для тих, котрі померли, закінчили свій земський шлях, але продовжують своє існування.
У молитві “Вірую” ми так і визнаємо: очікую воскресіння з мертвих і життя будучого віку.
Тому християнські похорони не є сумними через безнадію, що все втрачено, але навпаки, в серці віруючого християнина завжди залишається місце на тиху радість від надії очікування, адже спочилий/ла в Бозі зустрінеться з Милосердним Отцем і удостоїться воскресіння.

аудіо версія проповіді

виголошена у м Генуя


виголошена у м Савона

Переглядів було:3436

Ключові слова до цього допису: , , ,