Дорогі Браття і сестри у Христі, ми робимо другий крок приготування до Святого Великого посту – і цей крок є звернений до роздумів над нашою поведінкою на молитві, у храмі, над нашою поведінкою по відношенні до наших ближніх.
У цьому допоможе історія про двох людей, які ввійшли до храму. Вони творили молитву по різному, звертаючись до того ж самого Бога у тому ж самому святому місці., а результат був різним, хоча як один, так і другий молитву мовили щиро. Оди щиро гіршив, роблячи святу справу, а інший щиро каявся із зробених гріхів поза храмом.
Чи може святе не освятити?
Сам Ісус говорить, що лише один вийшов із храму виправданий, благословенний Богом, хоч увійшов грішником. А що інший? А інший – ні.
Бачимо на цьому прикладі, що благословення Боже не сходить автоматично їерез те, що ми торкаємось святого, бо ми беремо участь у священодіяннях, перебуваємо у святих місцях. Божа благодать ввпливає натільки, наскільки ми відкриті на неї.
Це таїнство Божого помилування відкривається у цій притчі Ісусом на прикладі цих двох: одного грішного митаря, але смиренного і розкаяного, а іншого немов “побожного” фарисея гордого і нерозкаяного. Бог милує тих, хто принужуються до рівня простоти своєї грішності, тих хто потребує помилування. А інші, які самі себе щиро оправдовують Бога не потребують. Бути щирим – це дуже добре, але тепер потрібно вияснити: щирим в грісі чи в святості, в оправданні гріха чи в покаянні?
Бог дав нам дар бачення, дар слухання та інші дари, але для чого? Щоб ми використовували їх для освячення чи на суд, осудження?
Відкрити свої очі і побачити ближнього – це дуже добре, якщо виникає блага, милосердна думка!
Відкрити свої вуха на слухання – це крок до отримання дару віри, якщо чуємо слово натхнене Богом.
Відкрити своє серце і думки для роздумів на життям ближнього – це корисно, якщо це буде виконанням заповіді любові.
Але відкрити своє серце на спокусу – це крок до загибелі.
Перед нами Святий Великий піст!
В цей час Церква буде неодноразово звертати увагу вірним на те, що побачили ближніх. Побачити тих, котрі потребують духовної, матеріальної підтримки. Це дуже відповідально, адже наш погляд може бути нам на спасіння, або на осудження!
Ми будемо молитися, пам’ятаючи за грішників, але не для того, щоб осудити їх і самим впасти у гріх. Ми будемо роздумувати про людські немочі, але не для того, щоб порівняти себе із іншими і виявити свою кращість і принизити іншого.
Ми покликані приймати від Бога освячення душі і тіла та підтримувати інших в цьому!