Іду по вулиці. Задуманий. Наздоганяє жінка, торкаючись делікатно рукою, мене затримує. Привітно усміхається і вітається зі мною: “Христос воскрес! Доброго дня вам!” Я у відповідь усміхнувся і відповів: “Воістину воскрес! І вам доброго дня”
Після кількох слів розмови вона перепросила, що потурбувала мене і зізналася: “я побачила вас на вулиці зажуреним та подумала, що з вами сталося щось дуже погане, бо не побачила на ваших устах усмішки і радості в очах. А тепер побачила і вже спокійна. Переконалась, що з вами все добре!” У відповідь я ще виразніше усміхнувся і подякував за повернення до нормального стану.
Коли жінка відійшла, в моїх думках постійно крутилася одна думка: це добре, коли інші зауважили, що стан смутку – це не є мій природній стан, не є мій стиль життя!
Насторожило стає тоді, коли тобі звертають увагу, що ти щось сьогодні радісний, немов вказують на якийсь виняток.
Не дозвольмо вирвати із нашого серця радість даровану Богом, яка і є тим вогником віри, надії і любові.