Дорогі брати і сестри у Христі, ХРИСТОС ВОСКРЕС! Ця звістка перемоги над смертю приносить нам небесну радість, відкриває нам двері надії до вічної радості, в якій немає навіть найменшої плями гріха. Але чи кожну радість ми можемо розділи і підтримати?
Причини для радості можуть бути різні: грішні і святі, і тому наслідки можуть бути різні.
Грішна радість – це та, котра починається і завершується гріхом, котра тішиться від того, як іншому боляче, гірко, яка не співчуває і не співпереживає біль іншого, ця радість є короткочасною та гіркою, бо завжди залишає докори сумління.
Натомість праведна радість – це та, яка є наслідком любові любові до Бога і до ближнього, це та, яка здатна перемінити смуток, відчай, біль. У праведній радості усім комфортно і ніхто не принижений. Така радість буде мати відгомін аж у вічності.
Коли зустрічаєш тих, хто в трудності, що перше приходить на думку?
Слухаючи уривок із Євангеліє від Івана (Ів 9:1-38 ) про зустріч Ісуса із чоловіком сліпим з роду, можемо зауважити великий контраст між ставлення до потребуючої людини: засудити чи виявити милосердя, розділити радість кінця терпінь і чи звести лише до якогось дослідження про причини, про пошук винних і про досконале виконання приписів?
Учні, побачивши людину у терпінні, відразу ввели в дію механізм пошуку “винного”, а фарисеї, засліплені різними приписами, не зуміли розділити радість повернення зору, чомусь зосередили свою увагу на те, що було не так.
Отож виникає просте запитання: віра засліплює чи відкриває зір?
Усі вони були перейняти питанням: Хто винен?
Шукати винних, звинувачувати, вводити людину у стан винності, бути винним – це те, що миттєво у нас відбирає радість, бо вводить відразу із стану вільної людини у стан раба, в’язня, приреченого на покарання чи відшкодування. Найгірше – це те, що хтось з цього має радість! Так, має радість, що на комусь покладеться вина. Може це нам пригадає сцену засуду Ісуса? А скільки тоді втішились, що його зробили винним?
Так радість справедлива?
Адже наші припущення – це лише здогади, в які ми наївно віримо. Віримо в що?
Це важливо, щоб у світі була справедливість і щоб кожен ніс відповідальність за свої вчинки, але:
– чи ми, люди, можемо бути об’єктивно справедливі? Чи відкрито нам усі подробиці, щоб ми могли зробити правильне судження?
– чи правильно, коли всі вимагають справедливості, а забувають за милосердя і помилування?
“Хто винен?” – це запитання стає небезпечним, якщо у ньому немає любові!
Винний буде знайдений і покараний, але той же час не люблений!
Хіба в цьому є Божа воля? Звісно, що ні!
Божа воля є в іншому – “щоб ділам Божим виявитись на ньому”
Такі слова Ісус сказав до чоловіка, якого люди вважали гріховним, проклятим, винним і покараним. Ось, бачимо, яка різниця між Божим поглядом і людським.
Адже грішна людина тягнеться до грішного, як Ісус повчає: “Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде!”(Євангеліє від Матея 6 22-23) Ісус є Світло і тому думки, слова і вчинки Його у світлі. Його не цікавило минуле і пошуки винного, а постійно звертав увагу на переміну, що змінює теперішній стан і веде до світлого майбутнього.
Так і нас, дорогі у Христі, віра має вести до просвічуваності, щоб розпізнали Божу волю, а це “щоб ділам Божим виявитись” на кожному з нас, і тоді у серці кожного буде Світла, праведна радість.