Дорогі браття і сестри, у розповіді про зустріч між Ісусом та сотником, котрий просив за зцілення хворого слуги ми бачимо яскравий приклад гармонійного порозуміння між обома зовсім різними людьми, а можливо і в дечому протилежними. Культура, національність, соціальний статус, релігійні погляди, ціль життя та інше вказувало на те, що ці дві особи мали би мати непорозуміння. Дехто думає, що чим більше однакового чи подібного, тим кращі стосунки. Що ж, Ісус і сотник, такі різні між собою, показують приклад взаємної довіри, послуху, що і привело до чуда.
Ісус не перечить, не ускладнює, не сперечається
Коли Сотник благав Ісуса, то Ісус відразу відгукнувся, і потім, коли той сказав, щоб чудо здійснилось за методом послуху, тоді Ісус також виконав його прохання. Хоча можливостей посперечатися чи відкоригувати було багато, але Ісус вибирає підтримати благання того, хто в потребі.
Підтримати все окрім гріха – це справді вияв любові і довіри до ближнього, що ведуть до здійснення чуда.
Задумаймось: скільки ж суперечок, заперечувань та різних ускладнень віддалили чудо від нашого життя і залишили гіркоту страждань? І все через те, що не захотіли послухати.
Послух – це шлях спасіння, не послух – це дорога до пекла.
Бунтуватися – це спадок, який унаслідували від наших прародичів, які через непослух зробили гріх. Перечити і зробити лише за власним егоїзмом – це ознака гріховності, в якій відсутня відкритість до ближнього. На жаль у цьому світі зустрічаємо все більше людей відчувають потребу керувати кимось. Не виключно, що ця потреба є з причини незадоволеного егоїзму в дитинстві. Якщо такі люди сходяться разом, то легко починається конфлікт, бо ніхто не хоче послухати іншого, підтримати думку чи намагатися прислухатися. Тому такі відносини болючі і недовготривалі. Важко, коли таке стається у смі’ї, яка приречена на розпад.
Та надія є, якщо переміняться, покаються, тоді відкинувши гріх, повернуть дари Святого Духа, а з ними і гармонійні відносини, що нагадуватимусь рай. Рай повернеться через послух, як це на власному прикладі показав Ісус у послусі до Отця небесного.
Послух – це не виконання наказу, це відповідь на прохання
Наказ не залишає вибору, а прохання – це вияв потреби, це в певній мірі приниження себе і возвишення іншого, це вивлення свої немочі, це знак довіри до іншого. Тому боляче, якщо прохання і благання залишаються без підтримки. Буває таке, що від прохання переходиться до наказу, до погроз, ба й до крику і насильства, то що тоді?
Це не правильно! Але, перед тим як звинувачувати когось запитаймо: чому так сталось? Мабуть тому, що був опір, був непослух, брак підтримки і не було бажання відгукнутися на потребу. Ось бачимо іншу картину від тої, яку нам показали Ісусу та Сотник.
Цей поганин виростав і жив у середовищі віри, де був послух, бездоганне виконання наказу і т.д. Тому для нього виглядало все просто. Піти і попросити Ісуса. Не виключно, що це була ініціатива послушного слуги, щоб сотник пішов і покликав Спасителя. Слуга слухав сотника, сотник послухав слугу, Ісус послухав сотника! Жодного непослуху.
Звернімо увагу: в якому ми середовищі живемо і яке середовище ми творимо для інших? Якщо у сім’ї, у групі друзів, у церкві будуть суперечки і непорозуміння, то таким чином все робиться, щоб наша віра була хитка і повна сумнівів і взаємної недовіри. Натомість у середовищі, де є взаємне розуміння і підтримка, там віра росте і кріпне, там Бог проявляє Свою силу і славу.
Отож допоможімо один одному у дорозі до святості, у взаємному підкорені і послусі.
Аудіо версія проповіді