Помножені таланти – це відповідь на довіру Бога, це дорога до радості

Loading

Дорогі Браття і сестри у Христі,притча про таланти нам пригадує про велику довіру нашого Бога. Він зсилає нам дари матеріальні і духовні з великою щедрістю. Саме ці дари, як ми розуміємо із притчі, служать не для того, щоб вони були лише нашою власністю, а призначені для спільного добра, для використання і примноження їх.Ця притча нам пригадує про створення світу і особливу роль людини у продовженні життя у цьому світі. Нам довірено впорядковувати його, доглядати за ним і примножити його дари.
Як це прекрасно, коли кожен із нас здійснить цей план Божий, цей задум Творця – Люблячого Батька.
Як важливо, коли кожен із нас віднайде своє особливе покликання і згідно з дарованих Богом можливостей розвине себе.
Як це благородно, коли кожен з нас буде корисним іншим цими дарами і принесе радість Богові та ближнім.

Якщо цього не станеться, тоді станеться щось інше, станеться те, що принесе небезпеку, смуток, трагедію.

Якщо не Боже, тоді що?
Господар був дуже стурбований вчинком лінивого слуги, який потрудився лише тим, що закопав ”талант”. А це означало, що він довіреним добром не користувався сам і не приніс користь іншим. Це означало, що він бездільнічав. Тоді питання: а де ж він витрачав свій час та сили при відсутності господаря? На сумнівні речі?
Нам це не показано, але кожен добре знає, чим ми займаємося, коли не виконуємо своє покликання, не використовуємо своїх дарів-талантів. Ми можемо створювати вигляд, що зайняті чимось іншим. Але питання: хто виконає наше? Не раз сумління нагадує нам про нам довірені дари, але що з цього виходить, чи будуть вони ”викопані” і представлені іншим?
У притчі на прикладі лінивого і лукавого слуги показано мистецтво оправдовуватися, бо витончено пояснював свій лукавий вчинок, показано як він умів брехати, бо очорнив господаря, назвавши його ”жорстоким”, бо мав надуманий страх перед ним.
Можливо і ми також деколи впадаємо в такий стан ”нещасної” людини: коли всього боїмося і всіх вважаємо винними? Інколи наповнюємося заздрістю, злимось на всіх, або ж впадаємо в розпач, хаос, нереалізованість, свідомість змарнованого життя.
Звернімо увагу, що притча нам показує, як одні ввійшли в радість Пана свого і стали блаженними, бо прислухались до Його прохання, виконали Його волю, а третій був засуджений і покараний: ”Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має десять… А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів”.
Роки минають, вже частина життя прожита: що є за нашими плечима? Як використали дари Божі?
Дехто з радістю згадує цікаве наповнене добрими справами життя, споглядає на результат своєї жертвенності і радіє, разом з Ним радіє Небо.
Може це ти?
Тож будь благословенний і ввійди в радість Бога!
Слухати Бога і виконувати Його волю – це шлях до спільної, правдивої, вічної радості.
Тому підтримаймо один одного на цьому шляху, допоможімо один одному пізнати свій ”талант”, відкрити дар для добра іншого, допоможімо відігнати страх і не правдиве бачення Бога тим, хто своє життя марнує. Покажімо приклад пізнати Божу волю. Молитися і слухати Бога – це завжди корисний час!
Будьмо свідками радості, якою Бог нас обдаровує, коли помножуємо Його дари!
У посланні апостола Павла (2 Кор. 6, 1-10), яке зачитуємо у цю неділю, чуємо: ” … в усьому показуємо, що ми слуги Божі”.
Амінь?

Check this out on Chirbit


Check this out on Chirbit