Дорогі браття і сестри у Христі, у четверту неділю Святого і Великого посту свята Церква у читанні Євангелії від Марка (Мр 9, 17 – 31) показує Всемогутність нашого Спасителя і перевагу над злими силами, також Ісус звертає нам увагу на піст і молитва, як могутні засоби у Боротьбі із злими духами.
Дивують слова батька, котрий привів сина на уздоровлення: ”вірую, але поможи моєму невірству”. Він немов вірить і водночас визнає, що перебуває в невірстві. Ісус твердо говорить: “Все можливе тому, хто вірує!” А як пізнати: чи ми віруємо чи перебуваємо у маловірстві? По плодах?Дорогі у Христі, цей батько нагадує нам сучасне суспільство, в якому також є якісь ознаки віри: скільки було досягнуто і в науці, і в технологіях. Це просто так не сталось – це хтось наполегливо йшов до поставленої мети і ось результат. Але водночас це суспільство зауважує, що є безсильним із тим, що його “кидає то в вогонь, то у воду” і веде до загибелі.
Думаю, що ми всі вже явно розуміємо, що останнє століття, як ніколи привело людство до свідомості, що ми дуже близькі до загибелі. І це не апокаліптична істерика, а прості висновки науковців, політиків і суспільних діячів. На жаль потішливих новин стосовно людства стає все менше. Дух погибелі полонить цей світ все більше і більше.
У притчі показано батька, котрий прийшов просити за сина, але  найперше сам отримує духовне оздоровлення: поможи моєму невірству.
Сьогодні і ми з батьком взиваймо: Поможи моєму невірству, бо на зовні показую ознаки віри а у серці ще не маємо цілковитої довіри.
Піст і молитва – це ознаки наскільки ми довіряємо Богу
Ісус говорить, що ”рід цей можна вигнати лише постом і молитвою”. Коли звернемо увагу, то така духовна сила – це ніщо інше, як вияв нашого безсилля. Так, безсилля, а не якоїсь магічної сили, якої ми маємо сповнитися, а безсилля, що веде нас до цілковитої довіри Богу!
Зауважмо, що ми часто молимось тоді, коли в трудностях вже не даємо ради своїми зусиллями, тоді ж і постимо, бо нам вже нічого не хочеться ні їсти, ні пити. Ця історія – це немов пригадка про сучасне людство, яке забуває за такі слова як молитва і піст, заміняючи їх: самодостатністю і споживацтвом. Тому в такому “розвинутому” світі приходить крах людським відносинам і самотня людина кидається то у вогонь, то у воду.
Ісус повертає нас до довіри Отцеві.
Адже молитва і піст – це вияв нашої довіри. Коли молишся, то відкриваєш своє серце Богові і приймаєш Його волю. Коли постиш, то роблячи скромним своє життя, за 40 днів можеш зрозуміти, що для життя не потрібно багато і те, що можливо було основою твоєї радості, постячи, розумієш, що без цього можна прожити. Може бути і може й не бути.
Коли немає довіри до Бога, коли втрачається віра в Нього, тоді життя стає киданням у крайності. Що і стається в цьому безбожному суспільстві.
Ми переходимо цей піст у спільній скромності і молитві, якщо це робимо з довірою до Господа, тоді маємо відчути радість і отримати відчуття свободи, саме це є знаком вияву Божої сили над нами, яка звільняє нас від впливу злих сил, що хочуть нас звести до погибелі.
Спасаймося і вкажімо шлях до спасіння тим, котрі є в спокусах, через піст і молитву!