Хай Бог тебе благословить

Мене не розуміють і це прикро … але мене люблять – і це чудово!

Розділ: Статті. Написав о.Віталій ~ Березень 20, 2018. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Мене не розуміють…

Цю репліку чуєм досить часто від молоді. Роки минають молоді стають старшими і вже вони, вже як дорослі, чують вже від нового покоління ці слова. Дехто зі старших посміхнеться, бо пригадає себе молодим і свої непорозуміння із батьками. Молоді натомість здивуються і заприсягнуться, що такого не станеться ніколи. Чи це так? Цікаво, правда? Але не будемо морочити собі голову тим, що не певне, а спробуймо заглибитись у те, що конкретне. Вам пропоную роздум про одну із трудностей між молодими і дорослими – це порозуміння.

 

 Порозуміння…

Така правда, що ми часто говоримо на різній мові, тобто мова у нас мо

 

же бути одна, але от значення слів можуть бути різними. Візьмемо до прикладу кілька слів із різними значеннями. Пригадую, як колись слово „базар” використовувалось у дорослих і молодих по-різному. А у вас, що викликає у думках? У кожному разі молоді часто його вживали, а може ще вживають на означення слова „розмова”, тобто „фільтруй базар” означає „слідкуй за тим, що говориш”, “що ти базариш” слід розуміти “що ти говориш”. Так є…. Ми, люди, промовляємо не тільки через слова, але у різний спосіб і у різноманітному значенні. Передаємо інформацію через одяг, жести, поведінку, тон голосу та ін. Звичайно молодь має свій стиль одягу, розмови, поведінки, що часто не є зрозумілим для дорослих. Через це виникають непорозуміння. Саме слово нам підказує „не розумію”. Цікаво, чому приходить непорозуміння?
Трохи дивно чому ті ж самі дорослі, що так недавно були молодими, не розуміють це покоління. Відповідь майже у всіх однакова: „Ми були не такі! У нас було все по-іншому!”
Погоджуюсь із цими словами, одиноко дозволю собі підкоректувати характер вимови: потрібно вимовляти не зі смутком і зітханням від розчарованості, але із виразом прийняття нормального явища: усе змінюється. І молодь теж. От, вже інше питання: я саме? І чому саме у ту сторону, яка нам не до вподоби?

Звичайно є причини і їх є багато. На кількох з них зупинимо свою увагу. Почнемо від™ основного: всі ці зміни потрібно бачити у часі.

Впливає…

Бо саме теперішня зміна є під впливом попередньої, а та в свою чергу діє на майбутню. Отож те, що маємо сьогодні сталось під впливом того “нашого” часу. Тому, коли батьки дуже зайняті роботою і не мають спілкування із дитиною, годі сподіватись, що в майбутньому будуть щирі відносини. Коли дитина не знаходила задоволення в обіймах мами чи тата, то його скоріше буде шукати в штучних засобах як наркотики, алкоголь… Батьки можуть злитись, що дитина впала під сліпий вплив інших, але чи вони виховали її, щоб вона самостійно приймала рішення. От, ми і дійшли до прислів’я: що посієш, то і пожнеш. Оправдовуйте себе скільки хочете, але: яблуко від яблуні далеко не падає. А може і падає…але чому?

Бути поруч…

Отож є деякі батьки, які твердять, що вони лише позитивно впливали на дитину і все навпаки: яблуко впало дуже далеко від яблуні. Якщо придивимось уважно, то можемо запримітити, що деякі яблука справді падають дуже далеко від самого дерева.
Найбільша причина, що знаходились далеко від самого стовбура, тобто на краю самої гілки. Правда просто? Тут особливої мудрості не треба. Так і в житті сім’ї. Бідну дитину можуть напихати різними вказівками життя, можуть багато вимагати від неї, тримати під контролем і ще багато чого корисного, але в той же час дитина буде дуже далеко від них. Практика доказала, що слова повчання і добра настанова – це добра річ, але є сухими, коли немає близькості. Ця близькість має виявитись у довірі, у повазі ще досить молодих думок, у зацікавленні життям, у готовності допомогти, а не виконати замість. І саме головне у прийнятті, таким яким є і бути просто поруч, немов гарант безпеки.

Ну і що?…

Отож, коли ми усвідомили, що існує непорозуміння, то це вже велике досягнення! Ура! На кінець! Це дуже відважний крок до світла. А де ясність , там вже і до порозуміння недалеко.
Отож, це світло веде нас до відкриття того, що з’явилась відстань. Вона виникла не по вині лише одного і тому скорочувати її потрібно обом. У кожному разі, якщо хтось відчув це непорозуміння між собою та іншим, слід почати завжди від себе. Чому? А тому, що правдива любов не чекає любити.
А ну подумаймо: чи можливо зробити крок на зустріч і таким чином вплинути на наступну зміну? Твій крок – це вже переміна в тобі позитивну сторону! Далі черга за ближнім, що вже на твій крок став ближче тебе. А може ж спробувати просто побути поруч і можливо підтримати те, що на нашу думку є абсурдом, нісенітницею і таким чином засвідчити свою любов, що не дбає лише за своє, але турбується і за радість іншого?
У кожному разі ніхто з нас не може мати постійне порозуміння, але кожен із нас може постійно його прагнути. І це дуже важливо: постійно прагнути порозуміння. Як це радісно чути: мої батьки мене повністю не розуміють, але я завжди відчуваю, що вони мене люблять. Це пояснити не можу, бо я ще цього сам не розумію, але це відчуваю…
Твої кроки на зустріч – це завжди успіх, навіть, якщо ти будеш мати поразки у славі, буде якесь відчуття приниження, у силі впливу, бо будеш інколи відчувати себе безсилим, проте ми маємо пам’ятати, що Бог так подібно поводить з нами: від наближується до нас віддалених і дає пізнати Свою Любов, ми інколи відволікаємось і починаємо пізнавати “щось там про Нього” і заплутуємось… лише пізнання Любові – нам відкриває спільну мову між Творцем і творінням, між Батьком і дітьми – мову любові. Доречі цією мовою можуть спілкуватися між собою дорослі і молоді і порозуміння завжди буде між ними.

Переглядів було:1750

Ключові слова до цього допису: