Один чоловік довго стукав у двері одного будинку. Йому ніхто не відчиняв. Він вже почав собі бурмоніти під носом: “І чому мені не відкривають? От, які невиховані люди”
Після довгих намагань і шуму відчинились двері, але у будинку, що навпроти. Молода жінка, усміхаючись, показала рукою на табличку, що була по праву сторону.
Він почав розглядати і зауважив, надпис: “Ці вхідні двері – це історична пам’ятка ІХХ ст. Охороняється законом”. Коли він, сміючись сам до себе, опустив голову, то зауважив траву біля дверей, яка вказувала, що тут давно не ступала нога чоловіка.
Дуже часто ми є у пошуках істини, а вона зовсім близько. Її не можемо прийняти по простій причині: звикли бачити світ таким, яким звикли його бачити. Саме тому вартує радитись із іншим, щоб краще побачити те, що вже давно звикли бачити.
Слава Ісусу Христу!
вся справа в тому,що ми всі дуже заклопотані безліччю справ,які прагнемо вирішити самі без Божої помочі. А на рахунок того,щоб з кимось радитись,цеважко сказати,чи буде якась корость,бо св зайняті своїми справами,і їм не до наших проблем…
Часто ми сприймаємо світ “по привичці”, робимо майже усі рухи автоматично, маємо стандартні фрази на усі випадки життя.
Значною мірою це не дає побачити щось таке що виходить за межі нашого шаблону, побачити те, що є справжньою реальністю. Суб’єктивна оцінка реальності не може бути повною і об’єктивною, а лише частково. Тому потрібно учитися чути думки оточуючих, дуже часто можна зустріти, що ті питання які для однієї людини були не зрозумілими і пошуками цілого життя, для іншої – зрозумілими, простими і навіть банальними. Учімося слухати ближніх – кожна людина неповторна і кожній людині є що сказати.