Хай Бог тебе благословить

Чи віримо ми у вічне життя? Що Ісус вчить про те, як його осягнути?

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Листопад 17, 2018. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри у Христі, у Євангелії від Луки 10, 25-37  ми чуємо запитання від книжника, яке турбувало і далі турбує людство: що маю робити, щоб мати життя вічне?

Жити вічно – це бажання усіх віків і всіх народів, значить – це бажання в середині нас, немов туга за дуже знайомим, але втраченим.

Усвідомлючи короткочасність життя, хочемо жити довго і тому найбільшим побажанням один одному є “Многая літа”! Ісус відкриває нам можливість увійти в це Таїнство вічності через виконання заповідей Любові. Нам не треба нічого фантазувати чи видумувати, нам потрібно лише повернутися до втраченого раю, до втраченої вічності, яка була нам приготована Богом ще при сотворені людини.

Виконання заповідей любові – це повернення до вічного життя.
Любов до Бога, котрий є Вічним, запрошує нас до Любові Вічної. Любов до ближнього, котрий прямує до цієї вічності, обєднує нас почати жити у цій вічній у любові вже тут на землі. Тому літа наші мають бути не тільки «многі», але ще й «благі», тобто благості в любові.

Хто є мій ближній?

Законовчитель не вдовольняється такою простою відповіддю і запитує про ближнього, з яким слід розділяти любов, що дасть вічне життя. По завершенні такої простої історії робиться висновок: ближній – це той, хто мав милосердя над страждущим, тому маєм0 робити так само. Отож, коли проявляємо милосердя, ми стаємо ближніми і водночас стаємо тими, кого Бог заповідає любити!

Ми всіх хочемо бути люблені і це правильно, але як це бажання виконуємо?

Хтось вірить в красу і цим, хоче здобути любов. Хтось вірить в багатство і цим, купляє любов інших. Хтось вірить в свою ідеальність і, захоплюючи собою, привертає чиюсь любов. В той час як священик, так і левіт хотіли здобути любов Бога через досконале виконання різних приписів, які довели до того, що було інколи неможливо проявити любов до людини, бо закон застерігав. Щось подібно в історії із потерпілим чоловіком, котрий був присмерті, доторкнутися до нього означало стати нечистим. За старозавітним законом, хто доторкнеться до мертвого тіла, вважається нечистим сім днів (Числ., 19, 11). Тому ті, хто слухав цю історію, не обурився ні на священика, ні на левіта, котрі мабуть спішили до святого місця і не могли себе згідно закону занечистити, але при цьому всі вважали за правильним те, що зробив чоловік народу, який жив немов неправильно. Але якщо вони вже вертались зі святого Міста, тоді це був страх втратити духовну чистоту. Але і одне і друге говорить про те, що вони були далекі, а не близькі до Божої дитини.

Закон, яким був даний людям, щоб зберегли себе, у певний час і в певних обставинах, стає проти життя людини? Хіба так має бути?

Якщо ми це розуміємо, тоді вистачає подивитися на наше життя зі сторони та із середини, щоб переглянути наші закони, наші правила, наші норми та запитати себе і один одного: чи всі вони є скеровані до любови? Чи в них проявляється любов до Бога і до людини? “Возлюбім один одного”, щоб однодумно визнавати – ось, так виголошуємо в часі Літургії.

Погляньмо на наші неписані закони в культурі народу, сім’ї та врешті нашої церковної спільноти? Чи все натхнене любов’ю?
Якщо так, тоді кожен має відчути, що він є люблений тут і тепер у цьому місці?
Ми всі почуваємось люблені у храмі, на Богослужені, коли бачимо, як хтось ревно виконує всі приписи?
Скажіть тоді своєму братові-сестрі по вірі, що так як ти молишся, як ти поводишся в часі молитви, я відчуваю любов від тебе!
А також, коли ви самі чули такі слова у свою сторону? Може це вам ваша друг/подруга сказала, дитина, або нова людина?
Якщо ж такого не сталось, тоді ми стаємо подібними до тих, котрі немов служачи Богу, творили беззаконня.
Щось змінилось?
Дорогі у Христі, Ісус у цій причі пригадує про дійсність нашого життя, як було колись, так і тепер можемо зустріти подібне, але вже інші персонажі та інші причини. Залишилось відкритим запитання: що є важливішим у нашому житті і у що ми віримо, щоб мати вічне життя?
Немов все мали для спасіння Людини: і храм, і закон! А що вийшло з цього? Зберігаючи закон і служачи Богу, людина стала занедбана і приречена на смерть… те, що мало дати життя, стало причиною смерті?
А хіба не є так сьогодні між людьми?
Зайняті люди – це далекі, а не ближні!
Тільки сьогодні поруч із священиком та церковним діячем може стати кожен, хто себе вважає дуже зайнятим, що немає часу на виконання заповідей Любові!
Ми шукаємо роботу вірячи, що цим самим принесемо хліб додому і дамо життя, але так виходить, що наша зайнять і губить сім’ю і стаємо далекими, а не ближніми.
Ми хочемо заробити гроші, бо віримо, що вони вирішать багато проблем, але чи не вони стали основною проблемою, через яку відчувається все більше брак любові, і ми стаємо через пожадання грошей далекими, а не ближніми?
Ми шукаємо все новіші технології, бо повірили, що будемо мати більше часу і полегшимо собі життя, але з якою легкістю цей вільний час ми губимо у цих технологіях і завжди знаходимо собі в цьому оправдання, втрачаючи близькість і пізнючи грікоту, що стали віддаленими.

Христос – Милосердний Самарянин
Слова Христа “Іди і роби так само” звучать по-сьогодні до кожного з нас. Христос на собі показав, що це означає змилосердитися і виявити доброту. Чи почуємо ми ці слова, чи залишимо наші “закони” перед тим, хто потребує любові? Чи станемо ми згадані у заповіді таким простим і спасаючим терміном: ближній!?

Переглядів було:458

Ключові слова до цього допису: ,