Хай Бог тебе благословить

Коли твої недосконалості не стають на перешкоді пізнати Любов

Розділ: Духовні роздуми, Цікаві історії. Написав о.Віталій ~ Листопад 24, 2018. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

У звичайну неділю священик вже у звичний йому спосіб намагався зробити неможливе можливим – встигнути всюди. Але й цього воскреслого дня часу забракло, як врешті це стало вже звичним останніми неділями. На віддаленій парафії люди вже звикли до постійних звичних вибачень, що Богослуження затримується, і вже перестали вірити можливість поправи.

Тієї неділі чомусь це стало великим болем для священика: він знав, що стає причиною до неспокою, але найбільше боявся, що йому можуть докорити і цього разу може зустріти розчаровані погляди людей.

Із схиленою головою увійшов у храм. Всі вже звично шуміли, заповнюючи час своїми балачками. Із опущеним поглядом чорна тінь з поспіхом та немов незамітно увійшла у захристію. По короткому часі почались звершувати перші моління і, возносячи кадильним дим, священнослужитель закликав люд божий до молитви, хоч із-запізненням.

Його голос був невпевненим, а в рухах можна було побачити якусь роздвоєність, мабуть це були сумніви: спішити, щоб наздогнати час людей і чи спокійно звершувати службу, щоб дати належне Богу.

Але прийшов момент, коли потрібно було виносити Євангеліє.

Це означало вийти у храм вірних і залишити Святая Святих – місце, що стало схоронищем немочі, і зустрітися з поглядом досконалих і пунктуальних. Аж ніяк не хотілось покидати місце, де сміливо міг підняти свої очі і глянути на хрест. Хотілось далі стояти і просити прощення за свою недосконалість. Але слова третього антифону «Прийдіте возрадуймося Господеві..» не залишили вибору: треба було виходити до людей.

Знову опущені очі. Євангеліє міцно притиснуте до грудей, тримаючи з особливим відчуттям спасіння. Хотілось чим швидше вернутися до Святилища. Але цього не сталось … поспішні кроки із середини храму наближались у сторону престолу і це привернуло увагу всіх. Тоді і священик глянув у ту сторону.

Це була маленька дівчинка, яка спішила поцілувати Святе Євангеліє. Вона зупинилась і після знаку святого хреста усміхнено голосно викрикнула: «Отець, як добре, що ти приїхав!» Священик від несподіванки лиш промовив: «Христос посеред нас!» і обняв дитину. Люди від такої несподіванки лиш усміхнулись і мило спостерігали як в обіймах були всі твоє: дитина, священик та Святе Боже слово між ними.

Коли дитя далі побігло, усміхаючись, священик несміливо глянув на радісних людей. Тоді він відчув дотик Великої Любові і любові тих, хто завжди терпеливо очікував і радів хоч спізнілої присутності Божого служителя.

Кажуть, що цього разу виголос «Премудрість! Прості!» звучав по-іншому, бо стосувався мабуть в першу чергу того, хто принижував свій погляд через свої немочі, а Бог підняв, випростав його у Своїй Любові.

 

Бути священиком – це не означає бути досконалим, але прагнути бути з Досконалим Богом.

Бути священиком – це не означає робити все досконало, але дати можливість Богові досконало звершувати святе служіння.

Бути священиком – це означає жити досконало, але пізнавати у своїх немочах досконалу Божу Любов і ділитися нею.

 

 

Переглядів було:175