Читаючи історію про воскресіння одинокого сина вдови, ми можемо дійсно бути зворушені вчинком Христа. Мабуть, це було єдине таке велике чудо, коли Христос не чекав, щоб його попросили зробити чудо. Все було ясно само собою: жінка вдова, котра пережила втрату чоловіка і тут ще й смерть єдиного сина. Що може бути гіршим для життя людини, ніж залишитися самотньою?
Ісус сміливо порушує традиції тієї місцевості, що не дозволяли приступити до нар, на яких лежав мертвець. Порушує правила етикету і наказує згорьованій жінці: «Не плач». Творить чудо воскресіння. Сказав: “Юначе, кажу тобі, встань!”. І порушились закони природи.
Це чудо, без сумнівів можемо сказати, було вершиною усіх чудес.
Шкода що їх так було мало. Ох, як би було зручно мати такого чоловіка, котрий би давав їсти, відвертав хвороби, постійно би продовжував життя. Правда?
Та всі ми знаємо, що це неможливо. I це не через те, що Бог цього не зробить тут на цій скінченній землі, бо Він показав, що Він це може зробити реально, скоріше всього ми самі мабуть цього би не захотіли.
У нашому матеріальному світі речі потребують простору, місця. І якщо вони не будуть знищуватися, (а краще сказати перемінюватися, набувати іншої форми), то це матеріальний світ цього всього просто б не вмістив у собі. Якби люди не вмирали, то яке би було велике скупчення людей із тисячоліттями?
Саме тому, Господь нам приготував життя, яке немає обмежень, де немає матеріального. Світ духовний. Саме тому людина, коли вмирає, то звільняється від матеріального світу і нічого із собою туди не бере: ні тіла, ні багатства, нічого.
Факт: ми болісно сприймаємо смерть, але водночас розуміємо, що смерть все ж таки допомагає людству: жах подумати про те, що би було, якби вічно жили диктатори і насильники? А так ніхто не може уникнути смерті. Ми тільки відтягуємо її з дня на день, з року в рік.
Цей син вдови отримав життя, а скоріше всього продовження життя, бо у якийсь час він все ж таки помер. А ми могли подумати: а чому Бог не є такий справедливий до всіх, адже міг багатьох так воскресити?
Це означає, що Бог воскрешав і творив інші чуда з іншої цілі. Зрозуміємо це, читаючи продовження історії:
«16.Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами”, і: “Бог навідався до народу свого.”.
Бог через чуда показав свою Всемогутність і любов до нас, що ми Йому повірили і спасли себе через віру.
Дорогі у Христі, жити вічно на цій землі ми не будемо – факт! Тому вимагати від Бога цього не варто. Він сам, коли буде вважати за потрібно, то продовжить це життя, як це і зробив для багатьох. Потрібно готуватися до вічного життя своїми добрими вчинками, пізнанням Бога, освяченням своєї душі і тіла.
А ті, хто отримав цей «другий шанс», нехай з покорою дякує Богу і готується до життя вічного. Амінь.
Лк. 7, 11–16