Він і Самарянка…
Дві зустрічі в одному місці, але у різну мить життя
Такі різні, але такі важливі ці миті…
Він зав’язав розмову, а вона просто Його відкидала…
Він шанував її вибір, хоч вона сама не знала чого сама бажає, чому вона тут і що тут робить …
він знав, у Нього ніколи немає випадковостей!
Він торкнувся словом того, що було приховане у глибині серця від усіх закрите… але не від Нього, не від Предвчного Слова – Істини!
Коли прийшла мить Істини… на диво, так, на диво Він, Істина, боляче не зробив їй, а навпаки показав, що нема у тім нічого страшного, страх є в середині, коли приховуєш усе від всіх …
вона втекла,
вона завжди втікала… так легше, так простіше, так безпечніше… так можна розпочати знову все по-новому в черговий раз…
але, як виявилось, не цього разу…
за мить вона верталась на те саме місце, вона хотіла знов зустрінути Його…
Зустріти того, Хто мить назад зазнав від неї приниження, погорду, насміхання…
зустріти того, Хто ні на мить не перестав її любити
Зустріти того, Хто «мить» іі зробити вічністю зумів …