[1]
дорогі браття і сестри у Христі, слова Ісуса звернені до сотника, можуть нас здивувати: «Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не найшов такої віри.»
Адже сказано було до людини, яка не була з числа вибраного народу, але яка була відкрита на самого Христа.
Цей сотник мабуть не знав багато про Бога, але багато довіряв Христу.
Цей поганин заради свого слуги пішов на приниження і благав про одужання, і мимоволі засвідчив, що може зробити відкритість людини на Бога.
Адже віра – це відповідь, це відповідь на живий голос Бога. Тому життя віри – це діалог.
В історії людства багато людей називають вірою чомусь саме монолог, або ще гірше – спілкування із самим собою. Життя віруючої людини ніколи не може бути закритим. Коли людина закрита в собі, вона не може мати досвіду слухання інших.
Якщо ми зауважуємо, що людина сама до себе говорить і не реагує на інших, то ми це називаємо не нормальним явищем і кажемо, що це хвороба.
А як тоді назвати явище, коли людина сама до себе молиться, вірить в себе саму і в свої сили, саме себе слухає, свій голос (немов голос людини і саме людина – це дві різні речі)…
Дивно, правда? Але факт.
Факт залишається фактом, що Ісус в той час не зустрів нікого, хто мав би таку віру…
Якщо Ісус прийде сьогодні, то чи зустріне Він таку віру, чи застане нас віруючими? (Луки 18.8)
Знаємо, що ті, котрі залишаться відкритими на Бога і будуть перебувати у постійному єднанні із Ним, ті спасуться.
Сьогодні ми згадуємо про всіх святих українського народу, які своїм прикладом життя показали відкритість на Бога, цим заохочують нас жити вірою. І хай Господь скаже і до кожного з нас: хай тобі станеться за твоєю вірою!