Хай Бог тебе благословить

Вірити, щоб любити по-справжньому

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Серпень 3, 2019. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі браття і сестри у Христі, дві розповіді Євангелиста Матея, що пригадуємо їх сьогодні (Матея 9, 27-35.) є продовженням діл Ісуса, який «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу»
Проповідь Христа була тісно зв’язана із чудесними знаками: хворих зціляв, сліпим давав зір, відпускав гріхи, повертав до життя, давав їсти. Ці знаки явно говорили, що «Бог навідався до народу Свого». Прийшов, щоб немов пригадати людям про Божу Всемогутність, адже Він Творець цього світу і для нього нема нічого неможливого.
А людина зіпсута гріхом, дивлячись на це все жала лише одного: користі для неї. Так було колись і такий підхід на жаль залишається і по-сьогодні. Але хіба це можна назвати вірою? Коли ти маєш лише користолюбні думки – хіба вони натхнені вірою?
Що я з цього буду мати, чи мені вигідно?
Час до часу нам потрібно зупинитися і за питатися: якою вірою я ведений? Яка є моя віра?Адже слова Ісуса промовлені до сліпих: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» стосується і нас, коли і ми приходимо до Христа.
Якщо ми зупинимось лише на Всемогутності Бога, тоді і будемо шукати лише Його сили, лише чуд, лише чогось надзвичайного. І тоді наші відносини з Богом вже не будуть нагадувати відносини рідних: Батька та дітей, але більше буде нагадувати відносини із сфери обслуговування: мені потрібно і ти мусиш мені в цьому допомогти.
Яскравим прикладом як зіпсувались відносини – матеріальна допомога дітям. спочатку дитяче, далі дрібні чудесні речі, пізніше щось інше «чудесне і незаслужене» … і чудом зароблені гроші для дітей стають вже звичним ділом: «сказав дай і було дано». Не одна мати і батько відчули, як зіпсувались відносини після першого «Ні, не можу дати».

Бог не хоче, щоб ми мали такі відносини з Ним. Не хоче, що ми Його «любили» за чуда, за миттєві відповіді на потреби чи інше, що крутиться лише довкола «дай, мені треба».
Насправді ми вже все маємо, і раніше мали, для нашого звичайного життя тут на землі. Багато наших потреб, як виявляється є штучно витворені і нам накинуті. Але завжди залишається відчуття, що віддалюємось від Бога і шукаємо за чимось «надзвичайним».

Вражає віра сліпих, котрі незважаючи ні нащо йшли за голосом Христа і просили змилування над ними. Не просили чогось конкретного для них, але просили просто помилування. Це і було явною ознакою, що довіряли, що говорі були прийняти все, що Він подасть з милості своєї.
Так ми по-сьогодні у наших спільним молитвах, інколи із закритими очима, просто благаємо про Боже змилування над нами. І нехай це станеться за нашою «вірою», яка народжується через слухання Божого голосу.

прослухати проповідь

у м.Генуя

у м. Савона

Переглядів було:194

Ключові слова до цього допису: