Чи назве Ісус тебе своїм учнем?

Risultati immagini per idealismo

Дорогі браття і сестри у Христі,  в уривку Євангеліє від Матея 19, 16-26 ми читаємо про зустріч одного юнака із Ісусом. Вражає, що цей юнак відразу кличе Ісуса “Учителю”, але Ісус жодного разу його не називає своїм учнем. Чи назве нас Господь “учнями”?
Вражає, що ім’я того юнака нам не відоме й досі, а причина тут проста: бо ця історія не мала продовження в ньому. Ця історія закінчилась на тому, що цей юнак відійшов геть, не пішов за Христом. Він зробив свій вибір: залишився невідомим. Подібно до тих, котрі не хочуть йти за Христом.
Хочуть бути добрими виконавцями різних законів, щоб було, як вони кажуть « все добре», щоб нікому нічого поганого не зробити. Хочуть виглядати вихованими і етично правильними. Ще змалечку їх часто хвалять за їхню зразкову поведінку, але вони ніколи не зможуть почути: «ти є учень Ісуса, ти Його послідовник, твоя мова і поведінка тебе видає».
Отож, чи визнає нас Господь “своїми учнями“?

Все було добре до того моменту, коли треба було дати відповідь.

Як колись, так і сьогодні є ті, котрі приходять до Христа і захоплюються Ним, Його поученням. В глибині душі відчувають потребу бути біля Джерела усякої доброти, щоб щоденно черпати натхнення і, наповнившись ним, дарувати його іншим – спрагненим доброти. Тільки Бог є добрий, а ми є продовженням Його доброти.

Але приходить момент, коли закрадається спокуса перевести увагу на себе і захопитись собою, бачачи доброту вже лишень, як свою. І тоді приходять думки: «що ж без мене буде? Я завжди все добре роблю! Кращого від мене нема! Мене мають цінувати! і т.д.»

Тоді людина відходить від Джерела Доброти і замикається в собі, втрачає зв’язок із Богом, відчуває, що їй щось бракує. Ніби ззовні все добре, але в середині є пустота.

Бог знає причину такого запустіння і дає завжди підказку: залишити те, на що була надія спасіння (ідол, захоплення, обожнення когось чи чогось ) і довіритись правдивому Богу, щоб піти за Ним.

 Саме тут приходить момент істини: чи ти залишиш перешкоду і підеш?

У сучасній культурі ми можемо спостерегти, що мало виховуємо один одного в жертвенності: хочемо мати і не дати нічого в замін. Культура пошуку за “знижками” чи “безкоштовно” нас привчає, що можна мати, давши мало, або й нічого.
І також є нерозуміння: постійно думаємо і працюємо задля матеріального, зв’язуючи себе ним, але при цьому хочемо жити вільними, духовними.

На дорозі віри ми маємо бути готові до того, що

  • маємо щось залишити, щоб заповнити нашу внутрішню пустоту,
  • маємо хотіти пожертвувати і зректись, щоб стати вільними,
  • маємо довіритись Йому і піти за Ним, щоб носити на собі Його ім’я – Християнин.

Запрошую подумати над тим, якщо би Христос звернувся до тебе і запросив піти за Ним, чого би Він попросив тебе зректись?
Юнак був запрошений зректись багатства, а ТИ?