[1]
Дорогі брати і сестри у Христі, притча про доброго господаря, який виявив велику довіру своїм слугам, даючи їм свої скарби, нам нагадує наші відносини з Богом, Котрий нам довіряє дуже багато. У притчі показано, що не всі принесли радісну вістку, повертаючи з примноженням дари, дехто показав себе лукавим та лінивим, бо «закопав довірений йому скарб». Чому так сталось? Чому одні несуть радість своїми дарами, а інші – смуток?
Який образ Бога ми маємо?
Дорогі обдаровані Богом, ця притча нам пригадує, що кожен з нас по-різному обдарований, і кожен обдарований у свою міру! Бог задумав нас не однаковими, а неповторними. У цій різноманітності, ми зв’язуємось один з одним і доповнюємо один одного. Звичайно, якщо кожен збагне свій дар і зуміє його “не закопати в собі”. Бог у Своїй Премудрості створив нам всі умови, щоб ми могли служити один одному і в наших недосконалостях проявляти любов один до одного, живучи разом.
У цьому чудовому задумі є перешкоди, серед яких є: страх, лукавство і лінивство. В корені всіх цих перешкод є викривлене бачення Бога. Вистачає поставити собі питання: Ким є Бог для мене? Як я ставлюся до Нього? Що я про Нього можу сказати? Хто Він для мене? Який Він?
У відповідях буде виразно відчутно: який є образ Бога у нас.
Дуже важливо пізнати який ми маємо образ Бога, бо таким буде наше ставлення до Нього і до Його дарів. Коли ми наповнюємось любов’ю до Нього, тоді і наші вчинки будуть сповнені любов’ю, якщо у нашому серці займає місце страх, то відповідно і наші вчинки будуть навіяні страхом.
Між страхом і любов’ю …
У притчі ми можемо побачити, що є різне ставлення до Пана: хтось мав повагу, виправдав довіру і приніс радість, а дехто його назвав Його «жорстоким» і мав страх перед Ним. Це позначилось на їхніх вчинках.
Ми можемо легко зауважити, що наші вчинки багато залежать від натхнення: чим ми надихаємось страхом чи любов’ю?
Вчинки любові – це завжди відкритість, довіра, жертвеність, інколи ризик.
Вчинки страху: це закритість, думка лише про себе, відчуття небезпеки, приречення на одинокість.
Вчинки страху нагадують: «темряву кромішню, де плач і скрегіт зубів.» Вчинки любові – це завжди спільна радість.
Це мені чи це для нас?
Дорогі у Христі, пригадуючи цю притчу, пригадаймо наші скарби, наші здібності, даровані нам блага.
Як ми їх використовуємо?
Ховаємо чи використовуємо на славу Божу і добро нашим ближнім?
Коли ми маємо скарб у руках, тоді стаємо перед вибором: це лише для мене чи це може бути ще й для інших?
Коли це лише для мене, тоді приходить думка, щоб цей скарб самому використати, ось треба його сховати, далі він буде десь просто лежати схований, а потім приходить час, коли скрегочучи зубами, ти жалкуєш, що він змарнувався.
Найкращим показником, як використовуються твої дари – це помноження! У притчі показано, як вірні слуги принесли помноженні дари … Ви зауважили, що помножені таланти залишились у кожного?
Так є, що Бог настільки добрий, що залишає нам все до дарував, лише в тих, котрі не оправдали довір’я, буде забрано…
Час йде, а що є із твоїми скарбами, далі закопані?