Одного разу мама висварила сина за те, що він не закрив кран з водою. Хлопчик був ще маленький і не розумів, що це означає економити воду. Тоді мама йому пояснила, що так вода витрачається намарно, бо її ніхто не використовує і вона тоді тече без користі. Незабаром вони поїхали до села.
Одного дня мати, готуючи їжу, з великим сміхом спостерігала через вікно як її синочок хотів зупинити воду, яка витікала із джерела. Він постійно щось повторював собі під ніс, але якщо прислухатись, то можна було б почути приблизно такі слова:
«Так не має бути, мені мама казала, що ти течеш намарно. Ану, зупинись. От, яке ти нечемне …, чекай, чекай, … я тобі показу…»
За якусь мить вона підійшла і міцно обняла дитину та прошепотіла: «знаєш, є речі у світі, які не вартує зупиняти … особливо, якщо вони задумані природою. Даровані Богом! – виправила себе мати.».