Читаємо новини, дивимося і слухаємо їх по телевізору і по радіо. Часто потім дискутуємо. Критикуємо і аналізуємо, показуємо свою компетентність і обізнаність в політиці та економіці. Так поспостерігати, то розумні люди! Або вдаємо із себе таких?
Вражає те, що стало нормальним явищем, коли: політики зраджують один одного і, найгірше, простий народ, а окремі особистості видають себе на сміх перед цілим світом, тоді як магнати відверто говорять про свої махінації, а керівники лицемірять, а ще боляче ранить, коли духовні наставники показують свої гріховні немочі.
Нема страху і сорому робити зло!Колись людина, провинившись, втікала геть від людей, або в гіршому випадку накладала на себе руки. Так подумати, суспільство того минулого часу ізольовувало людей, котрі робили шкоду. Сьогодні ми продовжуємо «прощати», оправдовувати і далі довіряти.
Хтось це зрозумів і втілив у життя.
Може цей хтось нас і навчив давати дозвіл на зло своїм тихим терпеливим мовчанням?
А може кожен з нас боїться у черговий раз помилитися, бо може статись ще гірше?
А може кожен з нас усвідомлює, що гідна заміна, якщо і дорветься «до корита», то не втримається перед спокусою?
Але нам не прощають чомусь?
Десь в глибині серця відчуваємо, що нами маніпулюють ті, що нам не прощають і не мовчать, особливо тоді, коли прості люди створюють незручності. Значить не правильно виховані – це ми?
Ось так, вік живи – вік учись!
Уміймо прощати, але щоб не нашкодити собі та не дати дозвіл на повторення зла.
Бути добрими – так, бути наївними дурачками – ні!
Цікава деталь. Ісус, коли прощав, наголошував: йди і більше не гріши, щоб тобі чого гірше не сталось.
Просто робити вибір з явних і однозначних речей: це-добро, а це-зло. Але у чистій формі ці явища зустрічаються вкрай рідко. Частіше буває так шо дещо ніби виглядає добре, але все таки приносить шкоду, або навпаки – неприглядне по формі, але корисне по суті.
Ще тяжче робити вибір коли його насправді не має, а є лише ілюзія вибору. А ще буває що вибір можна справді робити – але от вибирати немає з кого (чого).
Прагматика цього питання, на мій погляд, лежить у тій площині, що вибір так чи інакше ми все одно робимо: дією чи бездіяльністю. Тому потрібно молитися щоб розпізнати що буде краще у цій ситуації, обставинах.
Наша біда в тому, що ми звикли звинувачувати уряд, президента, мера, депутатів… у безладі і всьому злому, що коїться у нас в державі, але не себе. Ми звинувачуємо своїх співробітників у змовах проти нас, у підлещуванню до начальників і т.д., але не себе. Ми винимо своїх рідних у негараздах, що коїться у наших сім’ях і родинах, але не себе… А, насамперед, треба придивитися до себе – чи ми самі не є причиною чогось злого в родині, на роботі, чи ми не можемо зробити щось корисне для своєї держави.
Прощати це прекрасно. Боляче тільки коли твоє прощення топчуть.