Хай Бог тебе благословить

Прощення: для кого це можливо, а для кого це залишається ще неможливим, поки що?

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ 23 Серпня, 2020. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Дорогі брати і сестри, сьогодні чуємо цю чудову історію про милосердного і справедливого царя(Євангеліє від Матея 18, 23-35.), яка була сказана саме після того, коли Петро підійшов до Христа і запитав: «Скільки раз я маю прощати братові своєму?»

Можливо між братами було якесь непорозуміння і тому це питання стало таким актуальним? А можливо, слухаючи Ісуса, Петро відчув, що у науці Христа є щось більше ніж прописані правила. Закон приписував аж сім раз прощати, показуючи свою доброту і терпимість. Ісус дає дуже дивну відповідь і каже: 70 раз по 7, вказуючи на безкінечність. І тут виникає запитання: «а хіба так можливо?»

Хіба ти можеш прощати людини безкінечно? Ось один раз простив, другий раз, третій раз, ну ще можна дотягнути до цього мого разу, а далі? А далі, як бути? Коли у тебе терпець вривається! Інколи ми так і кажемо: «все це останній раз! Я тебе попереджаю»

Хіба можливо не рахувати прощення? Хіба це нормально? Тобто, чи це є нормою у теперішньому суспільстві? Мабуть, що ні, але виявляється – це є нормальним в Бога. А ми створені на Його образ і подобу…

Сьогоднішня історія дає відповідь: для кого це можливо, а для кого це залишається неможливим поки що?

Історія дуже цікава бо так детально і гарно описана, не випадково так підібрані персонажі,  які можуть нагадати кожного з нас. Це оповідання про чоловіка, який дуже багато заборгував. Дехто наважується перекласти ті суми грошей, кажучи, що він заборгував таку велику суму, що її треба було віддавати йому аж два чи три життя, тобто один раз прожити, щоб віддавати ті борги і другий раз прожити. В сумі це десь 200 років, щоб повернути повністю. Тому не випадково справедливою ціною відплати було його життя, життя його дружини, його дітей. Це означало довічне рабство. З іншої сторони зауважуємо, яка велика довіра господаря, що дозволив на такі великі сума грошей, щоб це все добро так просто розвіялися.

Звичайно, що можемо дивуватися тому панові, який прощаючи такий великий борг каже йому: ти є вільний! Ти мені нічого не винен. З однієї сторони справедливість, а  з іншої – Милосердя.

Ми можемо дивуватися також з поведінки того прощеного слуги разом із його спів слугами, які бачили, як той прощений виходить з палацу царя. Спробуймо собі уявити, які були емоції у цього прощеного слуги?

Мабуть він підскакував з радості і викрикував усім: «Він мені повернув життя, Він мені подарував жінку, дітей. Він мені зберіг всіх моїх рідних! І я тепер можу почати нову сторінку в моєму житті!»

Це наша уява, але в дійсності сталось по-іншому. Зустрічаючи свого товариша, той обняв його, але не з радості. В нього не було піднесено настрою, вартує звернути увагу, що він вийшов з того палацу і навіть не буркнув етично «дякую», вийшов просто так, ніби нічого не сталось. Мабуть він вийшов принижений… бурмочучи щось собі.

Той господар, прощаючи, міг принизити його. Бо той не просив його про прощення боргу. Казав: потерпи мені, я тобі поверну все.

Трохи смішно воно звучало, бо треба було одне життя і потім друге віддавати …  Він хотів доказати господареві, що він все може! Навіть два життя прожити і всім доказати, що він поверне борг хтозна як.

Ось так подібно щось із себе показує людина, яка не приймає прощення. Яка не потребує його, бо постійно хоче доказати, що зможе сама. Сама створить проблеми і сама буде їх виправляти. Така самотність веде тільки до одного – самодостатності.

Такі люди мають дуже особливе серце: кам’яне!

Серце, яке не здатне прощати ні один раз, ні два рази, ні три рази. Серце, яке ніколи не відчувало правдивої радості, серце, яке ніколи не приймало милосердя, серце, яке в собі накопичує лише борги свої та інших, серце, яке постійно наповнене відчуттям вини.

 

Його друг завинив йому можливо на день чи на два дні роботи, тобто кишенькові гроші. І кам’яне серце змусило прийняти рішення: кинути в темницю, що водночас унеможливило боржнику відати те, що був винен.

Це дуже небезпечно мати таке серце. Дуже небезпечно жити з таким серцем, яке не наповнюється Божим Милосердям. Серце, яке настільки тверде, що не може прийняти прощення, настільки є глухе, що не чує слів Милосердя. Серце, яке постійно перебуває в темряві, тому і бажає лише темряви. Серце, яке бажає тільки помсти, замаскованої під справедливість. Серце, яке не є навіть людським серцем, бо що у ньому є людяного?

 

Якщо ви не будете прощати братові своєму і серця свого, то теж саме вас чекає.

Це нагадує нам молитву «Отче, наш», яку ми говоримо щодня, взиваючи до нашого небесного Батька.

Ми вимовляємо дуже глибокі слова: твій прости нам, прости нам, бо ми прощаю!

Дехто з увагою читає ці слова і з трепетом вимовляє їх. Бо ці слова пригадують нам про багато випадків і про конкретних осіб.

Тому в цій молитві завершується ця сьогоднішня історія. Історія, яка нам відкриває шлях до Богоподібності. Не до етичної норми прощення, бо така традиція, бо так заведено, бо так тато і мама навчили, але – це є шлях до Богоподібності. Бо той, хто прощає, стає подібним Богові. Уподібнюється до Милосердного Отця. Перед тим, як прощати не вистачає тільки власного бажання. Не вистачає тільки прохання іншої людини, яка тебе просить про це. Потрібно мати серце милосердне. Серце, яке подібне до Божого серця. Серце, яке буде здатне простити з великою радістю, яке буде здатне охопити іншу людину у свою любов. Якого ми є серця?

Коли відкриємо своє серце перед Богом, кожного разу, коли будемо виходити із Сповіді, кожного разу, коли будемо підніматися з колін після особистої молитви, кожного разу, коли ми відчуємо цю Благодать Божу, яка торкається нашого серця, у нас будуть такі великі емоції, у нас буде такий великий трепет, що ми будемо відчувати, що ми змінюємо своє ставлення до ближнього.

Але кожного разу, коли в нашому серці з’явиться холодна твердість, жорстокість, темрява, будь обережні, бо рухаємося не в ту сторону…
Проповідь аудіо версія

Катехизм у сімʼї

Ключові слова до цього допису: