Дорогі браття із сестри, ми читаємо радісну подію про зцілення 10 людей Ісусом(Євангеліє від Луки 17, 12-19). Причин для радості є багато: бо зцілились невиліковні люди, бо повернулись до повноцінного життя ті, хто жив, але відчував себе мертвим, бо саме ця хвороба навіювала страх іншим, тому ці люди були виключені від суспільстваі зараз вони могли бути із своїми рідними і близькими.
А також ми радіємо з того, що вони об’єдналися між собою.
Ви звернули увагу, що вони були майже всі юдеї, але серед них був один самарянин. І це надзвичайна ситуація. За нормальних обставин вони мали би ворогувати один з одним, бо юдеї і самаряни з давніх давен ворогували між собою, а тут “біда їх обʼєднала”.
Від прочитаної історії ми спонюємось радістю також з тої причини, що вони такі нещасні не закрились у собі, але разом просили Божого змилування. Спільна молитва має велику силу, адже голос багатьох – це не голос одного. Скільки багато причин для радості в одному уривку! Правда?
Але, читаючи цю розповідь докінця, ми звернемо увагу, що радість наша стає неповною. Саме запитання Ісуса: “де ж є 9?” спонукає нас до роздумів: “ чому сталось так, що лише один вернувся? А інші? Що сталось з ними?”
Ми не знаємо причини, чому вони не прийшли до Христа, щоб разом з тим Самарянином бути не тільки в біді, але ще й у радості, у прославі Бога, у подяці.
Просити нас не потрібно вчити – це вимушений вчинок, щоб зберегти нам життя і його вміємо робити від самого малечку, але бути вдячними – це ознака нашої зрілості як вільної людини, це вияв пошани та поваги до наших добродіїв, це знак підтврдження, що ц справді добре діло.
Зверніть увагу, що вдячність є продовженням доброго діла, адже надихає нас знову і, навіть, ще більше зробити добре діло. Подяка – це не тільки слово “дякую” на завершення справи, це також може бути гарним початком наступного доброго діла, це насправді продовженням діла любові.
А невдячні, немов зупиняють на собі цю отриману доброту. А а чому?
Причин може бути багато, одна з них: це зухвальство!
Воно виявляється в тому, що ми не сприймаємо вже добре діло, як милість, а як належне нам. Інколи буває так, що перші рази ми ще можмео бути вдячні, але потім звикаємо до цього і вже чомусь невважаємо за потірбне дякувати. А чому?
Найгірше те, що приймаючи добре діло спосіб, як вияв милості, як дар, ми вже не цінуємо, те, що нам зробили. Щоправда “цінувати” це добре діло починаємо, коли “втрачаємо”.
Саме тому вдячні люди знають ціну кожному доброму ділу, навіть найменшому і радіють від нього великою радістю.
Саме тому вдячні люди рідко сумують, бо у кожній ситуації можуть знайти причину для радості і прослави Бога.
Саме тому вдячні люди є тими, хто постійно робить добрі вчинки з великою радістю, бо не затримує на собі доброту, а передає її іншим, і хоче, щоб чим більше людей сповнились цією радістю.
Стан вдячності зближує один до одного.
Він спонукає цінувати те, що маємо, та тих, які є поруч. Горіти любов’ю та вдячністю – це є прекрасний стан, який зміцнює стосунки між людьми. Звернімо увагу на цього зціленого прокаженого Самарянина, першим ділом, що він зробив після багатьох років ізоляції – це припав до ніг Ісуса із вдячності. Він прийшов, щоб розділити свою радість – бо вдячність це дуже радісний стан, який показує наскільки ти збагатився цією добротою. Це може бути маленьке діло, яке може залишити дуже великий слід у твоєму серці і дарувати багато радості. Ви колись пробували бути вдячними і сумними одночасно? Навіть не сумнівайтесь – не вдасться, бо вдячність – це радість!
Задумаймось тепер, які є наші сімʼї? Який клімат панує в наших родинах, колах друзів, на роботі? І це легко побачити, якщо пригадати, як часто ми чуємо слова і жести вдячності. Якщо ж цього немає, тоді ми можемо надіятися, що ми живемо в доброму середовищі?
Дорогі у Христі, прихід Син Божого на цю землю – це велика нагода наповнити наше життя Великою Добротою з Небес. І тому переживаючи стан вдячності, ми можемо відчути: чи ми наповнились цією доброготою, чи ми прийняли Христа у своє життя, або ми далі продовжуємо себе відчувати немов “прокажені”, сумні, невдоволені і т.д…
Вважаймо, щоб ми не були зачислені до тих, девʼть, які зцілення отримали, але спасіння – оминули.
Ця історія нам пригадала також про десятину. Адже у давні часи були переконані, що подякувати Богові вистачає дати лише 10%. У вченні Христа ми можемо зустріти, що Христос заохочував нас віддати все! Саме тому ми на літургії виголошуємо: Твоє від Твої Тобі приносимо за всіх іза все! Все життя наше Христу Богові віддаймо!
Історія двох жінок
Одна жінка, зустрівши свою подругу, почала ділитися своїми враження від нової знайомої: “Ти знаєш, вона постійномені дякувала за кожну дрібницю. Мені так не зручно було, що я вже казала, що мені треба так дякувати…. ” Тут подруга перервала і сказала: ” Вибач, але це добре” Нащо інша жінка відповіла: “та що з тобою говорити, ти ж така сама”.
Як приймно, коли про тебе так будуть говорити, правда?
Будуть казати із захопленням, що ми вдячні!
Відео Катехизм