Хай Бог тебе благословить

Уникати зустріч із Богом – це навіть не по-людськи

Розділ: Духовні роздуми, Цікаві історії. Написав о.Віталій ~ Лютий 19, 2009. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Сонячного дня йдеш по центральній вулиці міста. На устах з’являється легка усмішка, це є свідчення того, що внутрішня радість хоче вийти наверхи. Дійсно є чим радіти. Багато мрій збулося, багато запланованого виконалось. Залишився добрий слід на цій землі і в серцях людей. Колись читав, що можна радіти від того, як хтось радіє. Не вірив у це твердження. Минуло трохи часу і одного дня зауважив за собою, що уста невимушено творять усмішку, коли бачиш щасливі очі іншої людини.
Ось, йду і згадую очі наповнені радістю багатьох людей. Дякую Богу за те, що дав можливість зробити корисне діло, послужити їм…
В один момент у мої очах з’являються обриси знайомої людини. Ще кілька кроків і ми зустрінемось, обмінюючись привітним поглядом та теплим словом з побажанням доброго дня.
І ось наші очі зустрілись ще здалеку, але зустрічний погляд чомусь не затримався і миттєво відвівся у сторону, немов споглядаючи щось надзвийчайно цікаве. Мені й самому стало цікаво, що привернуло увагу і перешкодило нашому спілкуванню на віддалі. Але крім порожніх мурів будинку нічого не було.
Хм… мене осінило: та людина просто уникає зустрічі зі мною.
Все підтвердилось. Коли ми порівнялись, погляд далі був звернений у протилежну сторону. Я чекав до останнього, хотілось закликати, привернути насильно увагу, але почуття пошани свободи іншої особи стало важливішим. Ми віддалялись один від одного, хоч відчуття присутності мабуть у кожному з нас залишилось ще на довгий час.
Мені було гірко, що не отримав людської взаємності, у якісь мірі відчув неповагу до себе. Гірко було прийняти, що мене хотіли уникнути, тобто виключити із життя.
За якусь мить заспокоююсь і у моїх людських роздумах знаходиться місце і на духовне. Перед очима з’являється храм Божий. Я поспішаю, як завжди мені завжди бракує часу на молитву, щоб зайти і побути з Богом. Йду далі. Приходить думка: що? уникаєш Бога?
Йде мороз по шкірі.
Так, тепер я розумію Бога. Розумію просто по-людськи. Розумію, що у своєму житті я часто Його уникав. Пригадую, як деколи погляд натикався на ікону, на святі книги, на храм, а я тоді часто не знаходив і хвилини, а відвертав свій погляд у зворотню сторону, знаходячи якісь оправдання.
Бог мене завжди чакав просто так, щоб зустрітися бодай поглядом і обмінятися побажаннями доброго дня…
Я тепер глибоко пережив частинку того, що Він переживає мабуть кожного дня від мене і від багатьох таких, як я…

Зупиняюсь, обертаюсь в сторону церкви і кланяюсь. Вдивляюсь у далеку далечінь, шукаючи за людиною, яка своєю поведінкою відкрила мені Істину, правду про мене. Не маю злості і жалю, маю лише бажання розказати тій людині про цю дивну історію і поблагодарити.
Хочу також попросити вибачення за те, що декого теж, позбавляв людського погляду, коли хтось так на нього очікував.

Переглядів було:1563

1 відгук

  1. tatiana

    Ще раз отримала підтвердження, що в центрі мого життя завжди є Бог.

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.