Дарувати прощення – це одна із найважливіших умов, щоб бути правдивим християнином, учнем Христа. І, як показує практика життя, простити залишається найтруднішим.
Добре, коли все добре, а коли є не так, як ми цього хочемо? Ось, тоді наступає криза між тим, що ми очікували і тим, що ми маємо.
Незадоволення від поганої ситуації переростає у біль душі, який ми називаємо ОБРАЗА. Наші розчарування, розпач, крах наших мрій і планів, ще більше підсилюють цю образу.
Яка людина любить втрачати? Тому і болісно реагуємо, коли під загрозу стають: добра слава, справедливість, вдячність та інше, що мали би отримати, але не отримала.
Ось, так і беруть початок наші душевні рани.
Ці рани не мають іншого лікарства, як прощення.
Цього року, перед початком Великого посту, церква нас знову закликає до роздумів над цим духовним лікарством, щоб ми переглянули свою душу: чи часом у ній нема цих душевних ран?
Прощення – це тверде рішення позбутися зла у нашому серці.
Із серцем іншої людини ми не можемо багато чого зробити, вона має сама прийняти рішення про зміну. А от очистити наше власне серце – це перше, що необхідно зробити.
І очистити потрібно по-справжньому! Дехто каже, що він простив, але сам чітко знає, що це не так. Серце не обманиш! Воно як було негативно настроєне, так і залишилось. Це означає, що на словах ми може і простили, але у серці далі залишився осадок.
Тому потрібно навчитися правдиво прощати.
Істинним Учителем прощення був і є Учитель з Назарету, Ісус Христос, наш Спаситель. У Нього маємо навчитись прощення.
Простити – це не сказати «до побачення» образі, тобто що потім час від часу будемо її пригадувати собі, а з часом пригадаємо ще й іншій людині.
Простити – це сказати прощай і не вже ніколи не допускати поганої думки.
Один старець сказав, що прощати потрібно ще перед тим, як образили.
Цікаво правда? Хоч не до кіця зрозуміло….
а хіба прощення зрозумієш? його можна тільки отримати і дарувати іншим.
Не можеш простити, це означає, що ти просто не отримав цей дар.
Мт 6,14-21