- Духовні роздуми - http://www.rozdum.org.ua -

Війна проти прощення

Одного дня злий дух почув притчу про «Доброго батька і блудного сина». Слова про прощення його дуже збентежили, бо саме вони перекреслили грішність сина і відновили любов. Любов батька знищила відстань, котра з’явилась після гріха. Примирення поєднало розірвану сім’ю. Тоді ворог любові вирішив перешкодити прощенню. Він почав спокушати людину не тільки перед гріхом, але ще й після нього. Злий дух почав робити все можливе, щоб не допустити людину до покаяння і навернення.

Сором
Одним людям диявол давав почуття сорому за скоєні вчинки. І вони почали закриватися в собі, зберігаючи таємницю свого гріха. Почали ховати свій гріх від усіх, навіть, від Бога. Але від Бога хіба щось сховаєш? Стид не спрацював достатньо. Совість прокидалась і нагадувала про погані вчинки.

Порівняння

Тоді диявол навчив робити порівняння із іншими людьми. Він шепотів на вухо: «Ось, поглянь, які є великі грішники, а ти ж не такий, як вони. Ти просто допустився маленького порушення. Тому, не мороч голову ні собі, ні іншим». Але це теж не тримало людину в грісі довго. Людина почала порівнювати себе з Богом. Таким чином, відчувши свою грішність, почала потребувати прощення від Бога.

Відкладання на потім
Диявол бентежився, бо нічого не вдавалось. Та все ж придумав іншу цікаву спокусу. Він сам втішав людину після гріха, але завжди пропонував відкласти покаяння на деякий час. Мовляв, що покаятися завжди можна. Тому краще відкласти на потім, щоб гідно приготуватися. Цей метод спрацьовував краще від усіх попередніх. Багато людей думали про покаяння, але ніколи не наважувалися, жили надією, що колись таки висповідаються. Злий дух цьому тішився. Та все ж кожного разу, коли людина відкладала покаяння, тягар на душі ставав все важчим. Душа людей боліла і завжди нагадувала про потребу примирення, прощення.

Виправдання
Найбільшим винаходом диявола було: оправдання себе і своїх вчинків. І це зафункціонувало найкраще. Відразу після гріха до голови людини почали надходити різні виправдовуючі думки. Вони пояснювали причини, обставини поганого вчинку, що в кінцевому результаті гріх починав здаватися не гріхом, а навпаки благородною справою. Людям це найбільше сподобалось і вони почали шукати виправдання ще перед самим гріхом. Вигадок було багато, людська творчість працювала на всі 100%. Таким чином людина постійно була права, бо були постійні оправдуючі причини. Все частіше можна було чути: я мусів зробити це, мене примусили обставини, так склалось, не було іншого виходу, зробив це через об’єктивні причини і т.д. Гріх почав бути всюди і часто представлявся як необхідна річ. Таким чином прощення вже було не актуальним і не зручним. Оправдання було набагато вигіднішим і зручнішим. З кожним разом люди дивувалися своїй спритності і розумним ідеям, щодо того, як би то можна було викрутитися і з кожним разом відстань між людьми ставала все більшою…

Зло почало жити між людьми і люди стали злими. Жити разом вже не було можливо. Голова боліла від різних оправдовуючих ідей, душа не знала спокою, а серце просто було втомлене від стількох поранень.

Хотілось простого прощення, простого примирення, простого звільнення і простого добра. Люди схиляли голову і просили: «Прости нам, ми не достойні зватися Твоїми дітьми, ми згрішили перед Тобою і людьми». І у серці було чути голос: «іди у мирі і більше не гріши». Сльози ставали бальзамом для душі. З’являлась тиха радість, що народжувалась у серці. Приходив дивний спокій і впевненість. Так просто…. попросити прощення і змінити життя. Захотілось жити разом з іншою людиною і з Богом.

Тієї миті раділи всі, тільки злий дух нервувався із собою. Він просто не міг простити самому собі, що все не вдалося і всі його старання пішли «чорту під ….».