Хай Бог тебе благословить

Новий день – крок на зустріч розлуці, або чому перехід у вічність – це також зустріч

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Березень 5, 2009. Видрукувати Видрукувати

Коли людина помирає, то настає хвилина розлуки із людьми цієї землі. Часто приходить смуток від цієї розлуки, а також журба та розгубленість. Це наслідок запитання: і як же буде далі? А далі життя візьме своє русло і ми знову поринемо у наші будні. Час від часу будемо згадувати про особу, котра відійшла у вічність і це також наведе нас на думку, що і нас чекає така доля. Уникнути її просто не можливо. Кожен день – це крок на зустріч цій долі. Це крок на зустріч розлуці.
Для віруючих людей, тих, хто вірить у життя після смерті – це простіше, бо знають, що за зачиненими дверима є вічність. Тому очікування смерті – це очікування вічності. Віруюча людина не страхається смерті, їй лише чисто по-людьски смутно, що прийде розлука із тим, що звязувало ціле земське життя.

Ми ж люди і маємо звичку звикати до матеріальних речей. Коли духовно зростаємо, тобто коли більше усвідомлюємо вартість духовних цінностей, то звичка прив’язуватися до матеріального слабне, перестаємо сумувати за розлукою із земним, натомість починаємо мріяти про зустріч із небесним.

Одна бабця постійно ходила на молитву на похорони та на інші богослуження, що були за померших. Коли її запитували, чому вона ходить до всіх, навіть туди де вона нікого не знала, то говорила:
“Я сама, вже більше нема нікого зі мною. Хочу, щоб в часі смерті моєї не залишилась самою”.
Коли сміялись із її відповіді, мовляв, що немає ніякої впевненості, що люди прийдуть на її похорон, бо світ став егоїстичним і нема вже на кого надіятись, тоді вона дивилась своїми добрими оченятами в очі реаліста і продовжувала:
“Надіятись потрібно… можливо хтось і прийде, але я більше надіюсь, що коли моя душа вийде з цього тіла, то мене вже будуть зустрічати всі ті душі, за яких я молилась. З ними разом я піду до нашого Творця, щоб отримати Його ласку на щасливу вічність. Я щиро надіюсь на їхню доброту, адже вони вже там перебувають …”

Дорогі у Христі, кожного разу на Богослуженні із поминанням померших ми звершуємо невидиму єдність між двома світами: духовним і земським. Боже Царство не має меж у молитві. На молитві кожного разу ми творимо зустріч із душами, яких поминаємо. Саме тому на таких Богослуженнях поєднується і смуток і надія, журба і радість в очікуванні воскресіння.
У Час посту ми в особливий спосіб творимо поминання помершим, віддаючи їм нележну пам’ять, а також пригадуємо собі про кінець життя земного, щоб осягнути небесне.

1 відгук

  1. Natalya

    Мене зворушила історія про Бабусю. Я уявила Її,її теплі, лагідні, блискучі, саме так променисті очі, в якиж живе надія, надія і ще раз жива надія…Бабуся самотня, але вона не зневірилась, не нарікає, не впала духом, а навпаки вірить, бо діє…мене вразив Її життєвий оптимізм, Її любов до Бога і до ближнього, Її довіра до Бога. Бог піклується про нас завжди…

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.

Хостинг сайту: EOMY.NET