Допомога була у всіх віках природнo-людським добрим ділом. Так було колись і так залишилось. Нас не потрібно вчити про її необхідність, про її важливість, про її цінність. Все зрозуміло само собою. Ми не можемо жити без інших, а інші потребують нас.
Хоча, деколи і забуваємо про це, але все ж совість нам час від часу нагадує про те, що би ми могли зробити і не зробили, де би могли допомогти і все ж таки не допомогли…
Сьогоднішнє Євангеліє показує нам приклад справжніх друзів, котрі вирішили допомогти своєму другу і звершили цю допомогу пропри всі труднощі. А труднощі були немалі…
Ми й самі знаємо, що допомогти не є легкою справою. Звичайно, коли допомога є одноразова, то помогти не є важко.
Пригадаймо наші милостині. Він (вона) просить, а ми даємо. На цьому все гарно закінчується. Просто? Просто. Радість у просящого на обличчі, а нам на душі задоволення від цієї благородної допомоги. Хоча виникає філософське запитання: а допомога була в чому?
Виявляється, що допомогти по-справжньому є набагато важче. Бо тут потрібно показати не тільки доброту свого серця, але ще й покращити спосіб життя. Людина, якщо просить значить має трудність. А якщо ми допомогли, а трудність продовжується, то тоді що це було? А якщо це тягнеться довший час? А якщо ми цим даємо запевнення, що завтра буде так само, і цим самим знищуємо кожну мрію, що покращення становища в житті?
Ось бачимо, тут не йдеться про просте заспокоєння угризання совісті, а про вияв любові. Любов не дозволить залишатись на тому самому місці, у тому самому стані.
Саме тому, допомогти по-справжньому є дійсно нелегко.
Справжня поміч поєднує у собі два вияви підтримки: матеріальну і духовну.
У такий спосіб потребуюча людина отримає справжню опору, на якій можна будувати зміну особистого життя, мріяти і стреміти до здійснення мрій, жити вільним і незалежним життям.
Ми належимо до тих людей, котрі допомагають і хочуть допомогти по-справжньому?
Тому сьогодні пригадаймо: яка ж є наша допомога? Чи вона дійсно має ці дві сторони: духовну і матеріальну? І чи вона впливає на зміну життя людини?
Друзі віднесли його до Христа, щоб той його зцілив. Щоб їхній друг був незалежним від їх помочі. Бо добре допомагати їншим, але також добре, щоб вони жили самостійно. Що ж буде, коли нас не буде з різних причин? Що ж буде, коли ми не зможемо допомогти? Вина буде і на нашій совісті через те, що узалeжнили людину до себе. Прикро чути коли закидають: “Ти мені мусиш допомогти!”
Людина має продовжувати своє життя незалежно від нас. Єдиний Бог має бути життєдавцем і центром життя людини.
Допомогти – це досягнути результату
Мрія справжніх друзів зіткнулась із гіркою реальністю – доступу до цілителя не було. Ось, тут є перевірка допомоги. Яка вона є: одноразова чи справжня – тобто та, яка хоче досягнути результату. Великий їхній приклад для нас – вони не зупинились. Проявили творчість і почали діяти. Без віри тут не обійшлося. Саме віра (тобто бачити більше, ніж бачиш) допомогла їм довершити почате.
Віра не завжди є впертістю. Бо можна було стояти і чекати, сваритись з людьми і доказувати про необхідність – вони цього не зробили. Любов не чваниться, не бунтується, не бешкетує. Тут перемогла любов до миру, чесності і порядку.
Задумаймось і ми над нашими добрими ділами. Наскільки там присутня віра? Не гордовита впертість, яка виснажує людину, але – віра! Наскільки наша допомога сповнена любові і доброти, не лише до тої людини, якій допомагаємо, але ще й до інших, тих, хто є поруч?
Ісус побачив їхню віру та зцілив їхнього друга. Можливо той друг не був достойний цього зцілення, бо був грішною людиною, але віра їхня покрила цю недостойність.
Дорогі в Христі, браття і сестри, наші друзі потребують теж справжньої допомоги. Може вони про це не говорять нам, бо паралізовані гріхом. Може вони не можуть попросити помочі в Бога з тої ж самої причини. А може вони не знають, що у них є справжні друзі?
У цей піст відкиньмо підступні спокуси злого духа у вигляді висловів: «скільки роби добро, а все рівно буде гірше», «як не помагай, а будеш винним завжди ти», «люди віддячують злом за добро».
Це все не є Божі думки!
Хтось хоче посіяти в наших серцях зневіру і ворожнечу. Знаєте хто? Здогадались? Ось тому, не спокушаймось на такі банальні репліки.
Подумаймо:що було би в світі, коли би перестало бути слово «допомога»? Егоїзм нас би знищив всіх і відразу!
Ось тому, не робімо добро задля когось, або задля чогось, або через вигоду чи через те, що потім отримаємо якусь подяку.
Робімо добро через те, що душа наша сповнена добра!
А якщо ти, ще не добрий, якщо у твоєму серці ще не запанувала доброта, то очищуй його і проси Божої благодаті.
Коли отримаєш її і твоє серце наповниться Божою добротою, тоді і зможеш по-справжньому допомогти людям. І кожне добре діло тобі буде на зріст духовний і на спасіння твоєї душі. Амінь.
Проповідь на Другу Неділю Святого Посту (Марка 2,1-12)