Цей крилатий вислів минулого багато чого говорив нам, сучасникам. Нажаль ми розуміли в ньому тільки негативну сторону. Не раз мабуть самі використовували, щоб комусь дорікнути, мовляв: тепер вже найшовся час і до Бога взивати, до церкви ходити. Та це все було в минулому, хоч і не далекому, але минулому. Сьогодні із сумом можемо сказати, що це вже не правдивий вислів. Чому?

А потрібно оглянутися довкола, послухати своїх близьких і переконатися, що це, нажаль, правда. Із приходом технології, людина все більше тепер довіряється технічним засобам. Люди і Бог займають на нижні позиції.
Ви зауважили, що у час тривоги ми майже автоматично шукаємо підтримки і довіряємось тому, що в даний момент є найбільш вірним. Коли перше не допомагає, то переходимо то наступного. Це згадав для того, щоб ми зараз проаналізували наступне: до кого ми найперше вдаємось в час наших трудностей?

Почнемо з наших щоденних: коли ми стривожені новиною, що хтось із найрідніших десь далеко потрапив у небезпеку, тоді що робимо найперше? Телефонуємо?

Коли потрібно поради і настанови, як діяти? Книжки, інтернет і т.д. І коли вже дійсно нічого в голову не пригодить, тоді схиляємо голову.
Коли хочемо мати будинок? Йдемо до банку. Туди ж ідемо і тоді, коли потрібно грошей.
Коли хочемо захисту, шукаємо сигналізацію.
Коли хочемо знати про завтрашній день, то дивимось в телевізор і цікавимось погодою, політикою, рекламою.
Коли хочемо знати наші вихідні дні, то дивимось в графік роботи.
Коли маємо нервові зриви, шукаємо таблетки.
Коли хочемо розділити самотність, вмикаємо магнітофон чи відео.
Коли заплутались в гріхах, то читаємо розумні книжки, які навчать нас дивитися позитивно на життя і оправдати кожний вчинок.

Є ще багато чого цікавого придуманого людиною: няня по телевізору, Служба Божа в інтернеті із можливістю сповіді, віртуальні гроші, хімічна їжа …
Поруч з цим розвитком основне відходить на задній план, “на всяк випадок”.

.. а колись давно … люди таки молились. І це була перша справа, що робили.
Ми можемо сказати, що у них іншого виходу не було. І це правда. А також правда, що в них не було таких частих захворювань на нервовій основі, люди направду шанували всіх і все, що наповняє цю землю.
Ніби абсурд виходить: техніка мала би нам допомогти і навіть покращити і стан здоров’я, і стан суспільства, а тут:
ми стаємо більш хворіші, хоч і живемо довше,
стаємо більш віддалені одне від другого, хоч відстані скоротились,
стаємо більш чужі один до другого і якісь технічні….
Ага з ким поведешся, того наберешся. Цікаво, а це прислів’я до якого часу буде існувати?
А може цей вислів “Як тривога, то до Бога” все ж таки оживимо? і скажемо: “як тривога, то найперше до Бога”