“Царство поділене в собі не встоїться” А однакове в собі?

Loading

В одному племені був славний вождь. Мудрість його керування була відома по всій окрузі. Ніхто не сумнівався в його талановитості та твердому характері. Люди племені того почувалися у великій безпеці. Всі знали, що під сильним керівництвом життя буде спокійним.
Всі говорили, що в він найкращий, але якщо чесно, то і порівнювати не було з ким, бо рівних йому не було.
Хоча … був один, але його ніхто не сприймав, радше співчували, що при всіх його стараннях, він мало отримував підтримки і мало хто прислухався його думки.
Особливо було цікаво спостерігати, коли вождь, входячи в суперечку із тим «нещасним», завжди виходив як той, хто був кращим. І це ще більше піднімало його авторитет.
Хочеться ще зауважити, що суперечки між ними були частими. Всі відчували, як йде невидима і неоголошена боротьба за владу.
Хтось спостерігав за цим, роблячи свої висновки. Хтось вдавався у відкриту критику, мовляв так не гоже, щоб вони не доходили до порозуміння. А інші просто співчували, чекаючи чим це все скінчиться.
Найгірше в цій історії було те, що ці два лідери у міжусобних суперечках просто виснажували себе. Деколи це переходило міру і все плем’я страждало, бачачи змучених вождів.
Відчували це й самі провідники. Вони добре знали, що так не можна продовжувати, але виходу не бачили.
Одного дня «нещасний лідер» покинув плем’я, щоб залишити «мудрого вождя» спокійно керувати людьми.
І дійсно відразу настав спокій. Спочатку було якось незвично. А з часом, навіть, якось нудно.
Вже не пригадується, з якої причини вождь зібрав усіх і, намагаючись прийняти якесь рішення, несподівано замовк. Минула якась мить і він, вибачившись, залишив усіх.
Наступного дня було скликано великі збори.
Цей день увійшов в історію племені. Справа була в тому, що скориставшись своїм правом, вождь першим взяв слово. І промовив він те, що ніхто ніколи не думав почути, та ще й від самого нього.
Тремтячим голосом почав: «Я хочу покинути наше плем’я». Всі аж жахнулись: «Як…. ?!»
Він продовжив: «Я не можу більше керувати всіма вами, я не знаю яким я маю бути вождем,…»
Тут хтось, не стримавшись, перервав: «Як це? після того всього, що ти зробив і після того, як відійшов твій конкурент, опозиціонер?»
«Мабуть в цьому і є причина …» – зітхнув.
Тут всі затихли, а вождь продовжив: «Коли був мій суперник, то я, дивлячись на його помилки, знав, що не потрібно робити і яким я не повинен бути. Його поразки були моїм досвідом, в протиріччях я утверджувався і поглиблював докази, щоб віднайти дійсно правильне рішення. А тепер, … я дещо розгубився, бо ніхто з вас не поставить під сумнів те, що думаю зробити»
Тоді самий старший сказав: «ще предки постійно повторювали, що в суперечках народжується істина. Хоча не завжди так є, бо до істини правдивого керівника, ти дійшов без суперечки».
«Ні, – різко відповів вождь, – я сперечався, але цього разу із самим собою.»
Старець усміхнувся і сказав: “Ось бачиш, що тепер ти починаєш розуміти більше. Помилка не була в тому, що ти не мав однодумця, а в тому, що ви боролися один проти одного замість того, щоб об’єднатися проти когось”.

Багато народів згинуло, багато сімей розпалось, багато друзів розійшлося … і все з причини, що не зуміли повернутися і дивитися в одну сторону, в той час коли стояли один напроти одного.
Ісус одного разу сказав: «Царство поділене в собі не встоїться».

Один коментар до ““Царство поділене в собі не встоїться” А однакове в собі?”

Залишити відповідь