Ось, ми вже святкуємо третю неділю після Пасхи. У першу неділю після великого торжества Воскресіння чули про мир, який Христос повернув своїм учням, у минулу неділю згадували про мироносиць, які не втратили мир і його несли іншим (несли до горбу миро-олію, а винесли мир-благословення). Сьогодні ж ми пригадуємо воскресіння розслабленого.

Так, воскресіння. Це не було звичайне оздоровлення від хвороби, доказ цьому є простий опис цього немічного чоловіка: мав тілесну хворобу, що прикувала його просто до землі і мав духовну печаль від того, що ніхто йому не хотів допомогти. Він ніби жив, але тільки фізично, тому: чи можна було назвати життям? Можна хіба назвати: існування в безнадії, душевна смерть, час очікування фізичної смерті.

Важкий стан розслабленого з двох причин: по-перше те, що відчуваєш своє важке становище і бачиш безвихідь, а по-друге – усвідомлюєш, що порятунок близько, а ти нічого не можеш зробити сам і тобі ніхто не допомагає.

Не знаємо чому у нього була хвороба, але слова Христа “Не гріши більше, щоб з тобою не трапилося чого гіршого” (Ів.5, 14), нас можуть спонукати до роздумів і можливо ці слова поможуть розкрити таємницю, чому саме біля нього не було друзів, які би йому допомогли? Адже потрібно було лише його підштовхнути до води зцілення, а не було і такого.

Цікаво, що історія із розслабленим чоловіком нам вже знайома. Це була одна із неділь, що приготовляла нас до Великого посту. Але у тій історії були друзі, котрі допомогли своєму товаришу дістатися до Христа і отримати оздоровлення. А цей вже стільки років (37) не може нічого зробити? Іншими словами: йому ніхто не хотів допомогти.

То чому він був відкинутий всіма? Чому йому ніхто не хотів допомогти? Хм… Гріх тягне за собою згубні хворобливі наслідки. Навіть виключення з суспільства…

Не знаємо чи знайдемо правдиву відповідь, і краще залишімо ці роздуми, щоб часом вони нас не привели до осудження людини. Подумаймо краще над собою і над своїм життям, даймо самому собі подібне запитання: Коли би ти був/ла у подібній ситуації чи би найшлася людина, котра би тобі допомогла? Котра би хотіла би тобі допомогти?

Мудреці кажуть: коли тобі ніхто не хоче допомогти, то не спіши звинувачувати інших, а задумайся над собою: чи ти заслужив на допомогу?

Можливо це не гарне запитання, але воно нам відкриває просту істину, що існують люди, котрим хочеш допомогти, а є ті, котрих краще просто обминути. Гірка реальність життя.

Можливо того чоловіка просто так і обминали… це важко визнати. Але вартує задуматися над тим, щоб нам не бути такими, яким не хочеться допомогти.

У цій логіці роздумів є друга важлива думка – це приклад Христа.
Хоч того чоловіка відкинули всі, але Христос сам йде до нього, щоб його зцілити. Йому допомагає без користі, без випоминання. Просить про зміну життя, щоб йому не було ще гірше.

Звичайно, що одним із найболючіших почуттів людини є відчуття того, що вона нікому не потрібна, що її ніхто не любить, що інші про неї не дбають, що вона є небажаною.
Багатьох маловірів таке почуття часто приводить до розпуки, до самогубства, проклинання своєї долі та людей, і навіть… Бога.

Ті люди забувають, що їхнім найбільшим приятелем є Ісус, а Добрим Батьком – Господь Бог!
Сьогоднішня євангельська історія це показує явно. Бог нас любить такими, якими ми є!

Отож, яким би ти не був, яке би у тебе не було минуле – Ісус тебе завжди найде і тебе завжди готовий тебе уздоровити, повернути до життя.

Проповідь в Неділю розслабленого за Євангелією від Івана 5.