Людина складається із матеріального і духовного єства. Вона живе у матеріальному світі і в духовному. Досягає повноту життя, коли уміє гармонійно поєднати ці два світи. Коли ж нема поєднання, тоді приходить криза – це крик душі, яка взиває про допомогу, про зміну, про гармонію.

Сьогоднішня розмова Ісуса із Самарянкою показує просту реальність нашого життя. Пояснює той факт, коли ми можемо: слухати і не розуміти, читати Слово Боже і залишатися при думці, що це не для нас написано. Але Бог є Богом для всіх і промовляє до кожного. То чому ж нам або ж іншим деколи буває невідкрито?

Два світи, два погляди
Ми дивимось на світ очима матеріальними і духовними. Матеріальні очі бачать зовнішні речі, а духовні -внутрішній світ. Дуже часто ми використовуємо тільки зовнішній погляд. Побачив і на тому все скінчилось. Але все ж можна поглянути глибше і почати милуватися, щоб відчувати неповторні емоції, пережити духовне піднесення.
Це ж саме стосується і слухання. Деколи слухаємо лише, щоб слухати, а деколи ми просто живемо цілим нашим єством в розповіді, яку чуємо. В повній увазі до оповідача ми можемо і не зауважити, що діється довкола нас. Це поєднання духовного і матеріального слуху у нас залишає позитивний результат. Цим результатом може бути ця проста істина: отримав і стало моїм, тобто – засвоїв. А це можливо тільки тоді, коли є поєднання двох: духовного і матеріального.

Зустріч двох світів  сталась у розмові між Ісусом та жінкою-самарянкою. Учитель говорить про духовні цінності, а жінка залишається лише на матеріальному рівні.. Її цікавило тільки зовнішнє, те, що побачить зовнішніми очима, що кажуть інші.
Тепер вона зустріла Ісуса – Учителя життя. У Ньому за звичкою бачить лише просту людину, котра хоче тільки пити. Насміхається із Нього, бо Він хоче дати їй води живої, але не має елементарного черпака.
У такому діалозі відчувається, що тема розмови немов підтримується, а от змістовності немає.

Після того, як розмова торкнулась її особистого життя вона розуміє, що перед нею є непроста людина, а пророк. Зауважмо, що це відкриття приходить після, виявлення правди про її особисте життя. Ісус спонукає її задуматися над внутрішнім світом, поглянути на своє життя із середини.

Відкрились її духовні очі
Часто, коли робимо зло, то хочемо закритись у собі, приховати його від усіх, і, навіть, від себе самих. Так, ховаючись, ми просто закриваємо наш внутрішній духовний світ і живемо лише зовнішнім, матеріальним, фізичним. Це може протривати до певного часу, бо чоловік не може жити лише матеріальним. Душа нагадує про себе.

Щось подібно до самарянки, котра жила із різними чоловіками, але щастя в цьому так і не найшла. Мабуть вона шукала щастя, думаючи, що його знайде із якимись чоловіком, але так не сталось. Спокій душі дав зовсім незнайомий їй чоловік, спокій прийшов, коли вона пізнала правду про себе.

Бог нам відкриває правду про нас для того, щоб наш погляд скерувати до духовного світу. Бог через відкриття правди про наше життя, відкриває наші духовні очі. Це нам нагадує св.Сповідь, Покаяння.

Можливо і серед нас є ще хтось, хто ховається від правди про себе? Можливо і серед нас є ще хтось, хто дивиться на світ лише матеріальними очима?

Все можливо… але знаю одне, що так довго не можливо жити, думаючи, що мир до душі прийде сам. Потрібно стати не спостерігачем Бога, а учасником в Божественному житті, не оглядачем церковного життя, а членом Тіла Христового, яким є Церква.

Тому й не дивно: чому дехто критикує Церкву та духовне життя? Робить висновок по зовнішньому без участі у внутрішньому духовному житті.
Кожен, хто зустрічає у Церкві Христа, той просто замовкає при розмовах про інших, бо він хоче почути правду про себе, хоче побачити себе із середини.

Неділя про Самарянку (Ів. 4; 5– 42)