Коли поет складає вірші, то поєднує красу змісту із красотою слів. Коли приходить мелодія, то краса подвоюється. Якщо – це написано від душі, то ми це називаємо душевною піснею.
Поет склав вірш. Прийшла муза і з’явилась гарна мелодія. Прості слова і проста мелодія настільки сподобались йому, що він вирішив наспівати її своїм друзям. Друзям цей твір відразу сподобався. Вже наступного дня ця пісня звучала на устах усіх. У цьому захоплені автор не викрив особи, котра написала пісню. Тоді було не до того.
Минули роки.На зустріч молоді був запрошений цей поет. Молодь співала пісні. Хтось запропонував виконати одну популярну пісню. Всі підхопили цю ідею. Це була та сама пісня, яка кілька років з’явилась на устах однієї людини, а тепер її вже співали всюди. Через те, що ніхто не знав акордів до цієї пісні, то таємний автор цієї пісні вирішив сам підіграти і заспівувати її.
Можна було лише уявити захоплення духа від історичної події: таємний автор пісні виконує свій твір і всі співають, не підозрюючи нічого. Все би завершилось на цій ноті, от якби після першого стовпчика сталось непорозуміння між виконавцем і всіма іншими.
Справа в тому, що всі заспівали мелодію приспіву дещо іншу від тої, яку так голосно почав ведучий. Всі зупинились і зробили зауваження, що він не правильно веде молодію. Що було робити автору? Він не хотів викривати таємниці, а натомість, навчився співати “правильну” мелодію і, як потім виявилось, мусів ще навчитися “правильні” слова у деяких стовпчиках.

Ось і так буває…

Мабуть у цьому світі є багато речей, що мали інший первісний вигляд чи призначення. Люди з часом змінили і зробили так, як їм було вигідно. Погано це чи добре? Не знаю, знаю тільки одне: у цьому світі змінюється все, і мелодія із словами пісні також…
Та все ж буває прикро, коли ти змушений прийняти чиюсь думку, жертвуючи своєю і знаючи в той же час, що має бути по-іншому. Тобто так, як це було на початку.

багато чого змінилося в історії людства … багато….