Хай Бог тебе благословить

Життя Івана (версія 2)

Видрукувати Видрукувати |« назад

Розповідь про життя людини … таке довге і коротке водночас. Присутність духовної особи в різних  етапах життя.

Іван народився в понеділок, в 6:30 вечора.

Він був абсолютно здоровий, – пологи пройшли без найменших натяків на ускладнення, він мав добру вагу і ріст. Коли вітали батьків, всі радісно співали «Многая і благая літа».
На восьмий день священик прийшов додому і йменував його за давнім звичаєм. Йому дали ім’я ІВАН. Саме того вечора батьки домовились із священиком про дату хрещення, про вибір хресних батьків і пригадали про важливість християнського виховання.

Перші дні Іван сильно дошкуляв батькам своїм плачем, часто його просто нерозуміли, що саме він хоче. Але помалу порозуміння встановилось, особливо з мамою. Батьки зауважили особливі зміни після хрищення, за порадою священика щонеділі приносили Іванка до Св.Причастя. Священику спочатку було нелегко із вередливим дитям, але з часом наймолодший член церкви тільки і чекав, коли його при піднесуть до св.Чаші. Батьки і самі помалу звикли приступати до св.Сповіді, щоб потім могти разом із малюком запричащатися.

Коли він почав вставати на ноги, він почав залюбки бавитися з батьком, але ніколи не забував впасти матері в обійми. Тепер він вже сам міг підходити до св.Причастя і навіть робити знак святого хреста. У церкві спостерігали за ним як він махав рукою, копіюючи інших. Слова його молитви ще ніхто нерозумів окрім матері, яка його івчила. Про його присутність у храмі всім повідомляв його дзвінкий голос. Можна було зауважити, як він милується ехом храму, що розносилось від його дитячого щебетання.

Івась вивчив алфавіт і почав читав багато розумних і корисних книжок, які йому давали батьки. Він бачив по телевізору багато нових речей, і розумів, що є добре, а що погане. Часто Івась радився з батьками, і ті йому радо все пояснювали. Зауваження батьків збільшувались і це означало, що прийшла пора нечемності…

Одного дня тато сказав, що він не може більше підходити до св.Чаші і приймати причастя, але буде знову можливо, коли він посповідається. Тому тепер кожної неділі він залишався із своїми однолітками на зустріч із священиком, щоб пізнати що це є гріх і чому з нього потрібно каятися. Тепер він дізнався, що є добре, а що погане.

Іванко чітко з’ясував, що такі явища, як ненависть, злість і війна – дуже погані, і їх потрібно уникати. Так само, він зрозумів, що любов, доброта і безкорисливість мають бути основою його життя. При храмі катехитка пояснила і він зрозумів, як треба жити по заповідях, і до чого прагне людська душа. Він почав сповідатися і знову приймати св.Причастя.

Іван ходив до школи, у вільний час відвідував творчі гуртки. Жив і радів, що живе не дарма. Він пізнавав любов, мир і радість, які були такими чудовими почуттями. Дружба із іншими вказували йому, що він не сам на цій землі і поруч з ним живуть такі ж, як він. Щодня йому відкривалось нове і незнане, цікаве і захоплююче.

Щоправда був у нього особливий період. Батьки постійно говорили, що це «перехідний вік» . Цей перехід від дитинства до юності він перейшов із особливими труднощами. Спочатку були непорозуміння з батьками, а потім із вчителями, не обминуло це і найкращих друзів. Як виявилось потім, у більшості його друзів були ті ж самі проблеми. Саме тоді він зрозумів цінність духовного наставника, який допоміг йому перейти час сумнівів і духовних крайнощів. Після періоду криз Бог став дуже близьким у його житті.

По закінченню школи Іван влаштувався на роботу. Не можна сказати, що він заробляв дуже багато, але на життя йому вистачало, ще й щось залишалось. Працював він добре, і незабаром, начальство оцінило його по заслугах і запропонувало йому солідне підвищення. З’явилися зайві гроші.

Іван зміг допомагати своїм батькам, і розумів, що він живе правильно. Щодня дякував Богу і відчував на собі особливе благословення.

Пройшов короткий час і він зустрів дівчину та й закохався в неї. Він довго радився із духовним наставником, щоб зробити правильний вибір і врешті рішився. Батьки дали свою згоду. Після особливого дошлюбного приготування вони одружилися. День вінчання був найщасливішим днем у житті двох молодих людей. Слова настанови священика, який пригадав про день хрещення Івана, зворушили усіх.

Життя молодої сім’ї було злагодженим, між ними рідко коли виникали конфлікти. У час непорозумінь зазвичай звертались до священика і отримували духовну підтримку у сповіді, у духовній розмові, у молитві за їхню сім’ю. Вони винайняли квартиру і стали жити разом.

Так Іван пізнав, що таке самостійне сімейне щастя. Тепер вже він встановлював традиції у сім’ї, зачинав нові звичаї, що підкреслювали християнський характер спільного життя. Щодня йому подобалося приходити додому з роботи втомленим, цілувати дружину, сідати за стіл і після короткої молитви вечеряти разом. Якщо їм хотілося романтики, вони вимикали світло і вечеряли при свічках.

Вже через рік спільного життя Іван усміхався їхньому малюку, хлопчику, названому на честь батька – Івась. Саме тоді він воздав хвалу Богу і сказав на весь голос, що він найщасливіша людина на світі. Цією радістю він поділився із своїм духовним наставником, який згодився похрестити сина.

Малий Івась підріс і батько пояснив йому основні цінності життя. Він виховував хлопчика так само, як був вихований сам. Щиро сподівався, що малюк буде схожий на нього у всьому. Найголовніше, що батькові вдалось прищепити любов до Церкви, до Бога.

Хлопець і в правду не соромив батька. Себе добре показав як в дома, так і поза домом. В школі був відмінником, і незабаром його фотографія висіла на дошці «зразкових учнів». У церкві він прислуговував і щосуботи проходив помагати батькові у приготуванні храму до неділі.

Приходивши з роботи, батько гладив сина по голові і хвалив його за успіхи. Кожного вечора Івась підходив до батька і просив благословення на ніч. Їхня спільна молитва була щовечора, а у неділю вони спільно відвідували храм і в них був один духівник.

Через деякий час, хлопчик закінчив школу з відмінністю і Івану довелося поклопотатися про те, щоб добре влаштувати його на роботу.

Син працював з ще більшою старанністю, ніж його батько. Іван не міг не нарадуватися за його успіхи і підвищення по роботі. Священик також із добрим словом згадував за старанність сина. Деколи навіть у приклад стравив його християнське виховання. Івана попросили стати катехитом на парафії.

Особливою духовною трудністю стала смерть батьків. Тепер Іван шукав простих слів, щоб пояснити синові куди поділись дідусь із бабусею. Пояснюючи, він усвідомив як сам собі пригадує про віру у майбутнє життя у Божому Царстві. Та все ж духовні розмови із стареньким священиком були потрібні. Наступного року Іван, згадуючи слова про вічність, ставив свічку “за упокій” і за свого духовного отця.

Прийшла старість…

Іван більше не ходив на роботу, він важко захворів і був вимушений сидіти вдома. Та життя не засмучувало його. Поряд була любляча дружина і вони частенько проводили час разом, сидячи біля телевізора, читаючи разом духовну літературу, або просто тримаючи руки разом, дивились один на одного.

Раз на тиждень до його дому приходили на спільну молитву і читання Святого Письма його учні, яких він вчив катехизму. Відчувалось, що він був духовним наставником багатьох.

Їхній син одного дня прийшов із майбутньою дружиною і попросив благословення на шлюб. Молодий священик попросив, щоб Іван допоміг приготувати їх до вінчання, адже у нього ще не було великого досвіду у приготуванні молодих. Літком у тій же самій церкві син Івана одружився. Незабаром після весілля він переїхав з дружиною в нову квартиру, але він не забув про батьків і деколи відвідував їх.

Іван був, як і раніше, щасливий, хоча частіше почав просити про молитву за його здоров’я.

Одної неділі Іван не зміг прийти до храму і молодий священик з радістю погодився прийти до хати із св.Причастям. Іван попросив ще й таїнство Єлеопомазання і всі щиро молились разом.

Того ж вечора, обіймаючи свою дружину, дід Іван подумав, що все ж таки не дарма прожив життя. Він дивився на свічку і його губи щось шепотіли.

В понеділок, в 6:29 ранку Іван помер, відійшов у вічність до Бога. На його устах можна було побачити легкий усміх, немов був чимось приємно вражений від побаченого.

За два дні стався похорон, що завершився прощальними словами молодого священика, а хор тихо заспівав «Вічная пам’ять».

1,084 total views, 1 views today

Переглядів було:0

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.