Хай Бог тебе благословить

1. Людина “здатна” прийняти Бога

Видрукувати Видрукувати |« назад

1. Людина “здатна” прийняти Бога

 

1. Людина “здатна” прийняти Бога

1. Прагнення Бога

Прагнення Бога закладено в людське серце ще з самого початку її існування. Тому вона створена Богом і для Бога. Бог наділив людину свободою, яку вона використала не за призначенням: вибрала зло і зреклася Бога. Тому з того  часу Бог не перестає навертати до Себе людину. Лише в Бозі людина знайде істину і щастя, які вона безпрестанно шукає ціле життя.

Людина за своєю природою і по покликанню – істота релігійна.

Бог запрошує людину до діалогу вже з самого початку людського існування. Бо людина існує тому, що Бог створив її з Любові, та з Любові постійно опікується та береже її. Якщо людина може забути або відкинути Бога, то Бог не втомлюється кликати кожну людину шукати Його, щоб людина жила і знайшла щастя. Але пошуки ці вимагають від людини всіх зусиль розуму, скерування волі, “скерування серця”, а також свідчення інших людей, які навчать її шукати Бога.

Людина створена, щоб жити в спілкуванні з Богом, лише в Ньому вона знаходить своє повне щастя: “коли я пригорнуся до Тебе всією істотою моєю – зникнуть мій біль і печаль – і справжнім буде життя моє, наповнене Тобою”.

2. Шляхи до пізнання Бога

“Шляхи” наближення до Бога: матеріальний світ і людина.

Всесвіт. Виходячи з руху і становлення, доцільності, порядку і краси світу, можна пізнати Бога як першопричину і ціль Всесвіту.

святий Августин: “запитай красу землі, запитай красу моря, запитай красу повітря, що пливе і розсівається, запитай красу неба (…) – запитай все суще. Всі дадуть  тобі відповідь: “дивися, ми прекрасні”. Вся краса ця є свідченням. Хто створив красу цю, схильну до змін, якщо не Всемогутній Прекрасний Творець, котрий не схильний до змін”?

Докази існування Бога можуть нас наблизити до віри і допомогти побачити, що віра не суперечить людському розуму.

Прислухаючись до всього того, що нам говорить створіння, і до голосу своєї совісті, людина може досягти впевненості в існуванні Бога, Причини і Мети всього існуючого.

2. Бог йде назустріч людині

Природним розумом людина може безумовно пізнати Бога по Його творіннях. Але існує інший порядок знання, якого людина абсолютно не здатна досягти своїми власними силами, – це Божественне Об’явлення. Бог об’являє себе людині. Він робить це, відкриваючи Свою Таємницю, Свій благий Задум, предвічно задуманий Ним в Христі заради всіх людей. Він відкриває Свій Задум у всій повноті його, посилаючи Улюбленого Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, і Духа Святого.

1 . Бог відкриває Свій “благий задум”

Відкриваючи Себе, Бог хоче дати людям здатність дати Йому відповідь на Його заклик до життя вічного. Він хоче, щоб людина  пізнавала Його і любила Його над усе, до чого вона і покликана.  

Цей задум вимагає особливої “божественної педагогіки”: Бог відкриває Себе людині поступово, Він поетапно готує її до сприйняття надприродного Одкровення про Себе Самого, яке досягне вищої досконалості в Особі і в ділі Воплоченого Слова – Ісуса Христа.

2. Етапи об’явлення

Із самого початку Бог дозволяє Себе пізнавати.  Він призвав наших перших прародичів, Адама і Єву, до глибинного спілкування з Ним.

Це Об’явлення не було перервано через гріх наших прародичів. Хоч люди відійшли від Бога, але Бог не відійшов від людини і далі продовжував себе об’являти. Адже Бог після гріхопадіння обіцяв їм спокутування і підбадьорив їх надією на спасіння;  Бог відкрив Себе людині, поступово повідомляючи
йому Свою таємницю словами і діями.

Крім свідоцтва про Себе, яке Бог дає Своїми творіннями, Він об’явився Сам нашим прародичам. Він був з ними безпосередньо, після падіння їх обіцяв їм порятунок і запропонував їм заповіт з Ним.

Бог уклав з Ноєм вічний заповіт між Собою і всіма живими істотами. Заповіт цей триватиме, поки існує світ Бог вибрав Аврама і уклав заповіт з ним і його нащадками. З цього потомства Він утворив Свій народ і відкрив йому через Мойсея Свій Закон. Через пророків Він підготував цей народ до прийняття Спасіння, призначеного для цілого людства.

Бог відкрив Себе у всій повноті, пославши Свого власного Сина, в Якому Він встановив Заповіт назавжди. Син є остаточне Слово Батька, так що після Нього вже не буде ще якогось іншого Об’ялення що стосувалось би цілого людства.

З любові Бог відкрив і дарував Себе людині. Таким чином Він дає остаточну і повну відповідь на питання про суть і ціль життя, які людина ставить перед собою.

 3.Передання Божественного Об’явлення

Бог “хоче, щоб всі люди спаслися і досягли пізнання істини” (1 Тим 2,4), тобто Христа Ісуса. Значить  Христос має бути сповіщений всім народам і всім людям і щоб таким чином Об’явлення мало би досягти всі кінців землі.

Одкровення дано для спасіння всіх народів. Бог же по Своїй доброті розпорядився так, щоб воно назавжди зберегло  цілісність і передавалося з покоління в покоління.

Найперше через Апостольську традицію.

Передача Євангелія, згідно велінню Господа, скоювалася двома шляхами: Усно “апостолами, які усною проповіддю, прикладом і настановами передали те, що вони почули з уст Христа, живучи з Ним і бачивши Його дії, і те, що було вселено в них Духом Святим;

Письмово апостолами і людьми з їх оточення, які теж по натхненню Духу Святого відобразили у письмовій формі Євангеліє Спасіння. …продовжена в апостольській спадкоємності

Для того, щоб Євангеліє (Добра Новина)завжди зберігалося в Церкві недоторканним і живим, апостоли залишили своїми наступниками єпископів, яким вони передали свою власну місію учительства.

Те, що Христос довірив апостолам, вони передали своєю проповіддю або писаннями, по натхненню Духу Святого, всім поколінням – аж до пришестя Христа в славі.

Ця жива передача, за дією Духа Святого, називається Священним Переданням, на відміну від Священного Писання, хоча вони тісно між собою зв’язані.

В своєму віровченні, своєму житті і своєму служінні Церква увіковічує і передає кожному поколінню все, що вона сама є, все, в що вона вірує.

Обов’язок достовірно тлумачити Слово Божіє увірена одному тільки Учительству Церкви –  голові церкви та єпископам в спілкуванні із ним.

4.Приватні Об’явлення

Приватні об’явлення теж мають свою цінність, яка має приватний характер. Тому не кожен зобов’язаний вірити в приватні об’явлення, хоча може взяти для себе багато корисного в духовному
зрості, як із кожної створенної Богом речі.

Хто отримав певне об’явлення, повинен обов’язкого повідомити про це духовних наставників, щоб зробити певну перевірку. При цьому не може примушувати інших виконувати певні зобов’язання пов’язані із
цим об’явленням. Приватне об’явлення ніколи не може суперечити правдам віри в
Євангелії і ніколи не може стаояти не рівні, чи вище за Загальне Об’явлення.

Це означає теж, що приватні релігійні практики не можуть стояти вище за загальноцерковні, тим більше протирічити науці Церкви.

 5. Духовний роздум: Господь чекає зустрічі

Господи, коли Ти створив людину, то наділив її даром спілкування. Людина могла безпосередньо спілкуватися з Тобою. Але стався гріх, що розірвав це спілкування. Людина перестала чути твій голос. Від того часу Ти постійно намагаєшся відновити це спілкування: між Творцем і Його творінням.
Тоді, коли люди перестали чути твій голос, то Ти вибрав людей, котрі промовляли від Твого імені, і їх назвали пророками. Але люди сказали, що ставлять під сумнів слова промовлені людиною.
Тоді, Ти надихнув вибраних людей, щоб записали Твоє Слово, і Ти почав промовляти словом написаним. З Нього зробили особливу книгу, яку назвали Книгою книг, Біблією.
Її почали шанувати і величати, але з часом залишили на стороні. Люди оправдали себе тим, що не кожен розумів мову, якою було написано твоє слово.
Тоді, Ти надихнув людей, котрі переклали Твоє Слово на різні мови і кожен уже розумів без труднощів.
Але і тут почулось нарікання, що лише деякі можуть мати цю книгу: багаті, або ж ті, котрі присвятили своє життя читанню цих слів.
Тоді, Ти дав натхнення до нових технологій і багато видавництв почало друкувати цю книгу, що незабаром стала найпоширенішою у світі.
Тепер кожен мав можливість придбати її, а багато отримало просто задаром. Здавалось би все. Та закиди Богу продовжувались. Дорослі казали, що хочуть мати глибше пояснення того, що написано, а молоді відговорювались, що не цікаво – читати чорно-білі сторінки з пронумерованими реченнями.
Минув час і було написано багато книг – пояснення Біблії. Відкрились особливі біблійні факультети і курси з вивчення Святого Письма. З’явились кольорові Біблії, а згодом почали продукувати художні фільми, цікаві програми для ком’ютера і особливі Веб-сторінки в Інтернеті на біблійну тематику. Можна було б сказати, що Господь “іде в ногу з часом”.
Гідно подиву, що кожного разу Він далі шукає діалогу з людиною, але більш загадковим залишається те, що людина продовжує уникати цієї зустрічі, віднаходячи все нові і нові причини.
Та все ж, Господь чекає і далі буде чекати, пропонуючи все нові і нові форми спілкування з
людиною. Чому?
Бо знає, якими є небезпечними для людини самотність і духовна пустота. Він знає: яким є великим багатство від спілкування з Творцем, з добрим Батьком Небесним, котрий просто любить і просто чекає, щоб обдарувати тебе цією любов’ю.

3.Священне Писання

В поблажливості Своєї доброти Бог, щоб відкрити Себе людям, говорить з нами людською мовою

Бог є Автор Священного Писання, бо Він надихнув його авторів-людей; Він діє в них і через них. Він тим самим дає упевненість, що їх писання безпомилково вивчають рятівній істині.

В Святому Письмі Церква безперервно знаходить поживу і силу, бо приймає від нього не тільки людське слово, але те, чим воно є насправді, – Слово Боже. В Священних книгах Отець, Який на небесах, з великою любов’ю йде назустріч Своїм дітям і вступає в спілкування з ними. Святе Письмо – це лист Небесного Отця до своїх дітей.

Свята Церква, згідно своїй апостольській вірі, вважає священними і канонічними всі книги як Старого, так і Нового Заповіту, оскільки, написані вони по натхненню Святого Духа.

Але внаслідок того, що Священне Писання Богонатхнене, існує принцип вірного тлумачення, не менше важливий, ніж попередній, і без якого Писання залишилося б мертвою буквою: “священне Писання належить читати і тлумачити за допомогою Того ж Духа, під впливом Якого воно було написано”.

II Ватиканський Собор указує три критерії для тлумачення Писання відповідно до Духа, що надихнув його: 

1. Перш за все звертати велику увагу “на зміст і єдність всього Писання”. Бо є різноманітні книги, що в нього входять, Писання єдине через єдність Задуму Божого, центром і серцем якого  є Христос. Тому не можна тлумачити відірвані уривки, але цілісний текст, книгу.

2. Потім: читати Писання в “живому переданні цілої Церкви”. Отці Церкви говорили, що Священне Писання читається правильніше в серці Церкви, ніж в речовинних засобах Письма (тобто на папері). Дійсно, Церква несе в своєму Переданні живу пам’ять Божого Слова; це Святий Дух дає їй духовне тлумачення Писання.

3.Бути уважним до “аналогії віри”. Під “аналогією віри” ми розуміємо зв’язок істин віри між собою і в загальному задумі Об’явлення. Тобто, що одне одному не може протирічити, але все має бути взаємопов’язано. Окремі книги між собою і в контексті Божого Спасіння.

2. Канон Писання

Саме апостольське Передання дозволило Церкві розпізнати, які Писання повинні увійти до списку священних книг. Цей повний список називається “каноном” Священного Писання. В нього входять 46
книг Старого Заповіту
і 27 – Нового.

Новий Заповіт. Слово Боже, – це сила Божа і порятунок кожного віруючого. Це особливим способом виражено в Писаннях Нового Заповіту, де виявляє свою силу.

Ці Писання дарують нам остаточну істину про Божественне Об’явлення. Їх головний предмет – Ісус Христос, Син Божий, котрий втілився, Його діяння, Його учительство, Його Страсті і Його Прославляння, а також народження Його Церкви під дією Святого Духу.

Єдність двох Заповітів витікає з єдності задуму Бога і Його Об’явлення. Старий Заповіт готує Новий, тоді як Новий виконує Старий; вони дають світло один на одного; обидва – істинне Боже Слово.

Спосіб читання Святого
Письма

для приватного духовного
добра

1. Помолитися про допомогу Святого Духа

2. прочитати уривок

3. зауважити, котре слово мене особливо заторкнуло

4. що Бог хоче мені сказати цим словом

5. що чого мене спонукає?

6. обов’язкого розділити це відкриття із іншими

Завдання: Луки 15.

Усі митарі й грішники приходили до нього, щоб його почути.

2. А фарисеї з книжниками нарікали: “Цей грішників приймає і їсть разом з
ними.”…. котра жінка, маючи десять драхм, і як одну загубила, не засвітить світла, не замітатиме своєї хати й не шукатиме її старанно, поки не знайде?

9. А, знайшовши, скличе подруг і сусідок і їм каже: Радійте зо мною, бо я знайшла ту драхму, що
була загубила. 10. Отак, кажу вам, буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що
кається.”

Поділ книг у Біблії

Окремі книги Біблії виглядають як глави книги, розбиті, у свою чергу, на маленькі “главки”, ми їх називаємо «стихи», або «вірші». Вони можуть займати одну сторінку і, навіть, менше. Тому, коли пишеться “Откр. 22:20”, це лише скорочене повідомлення про те, що Ви можете знайти в Біблії книгу “Одкровення Івана Богослова”, в 22-й главі, 20-у вірші.

Цей спосіб нумерації уривків з Біблії був придуманий біля 1500 року після Різдва Христового, щоб як найшвидше і легше можна було би знайти тексти в Святому Письмі. Як правило скорочення назв книг завжди подано на початку Біблії.

Завдання знайти: Ів.1:1

 Киги у Біблії поділяються: на Історичні, де розповідається історія спасіння на прикладі ізраїльського народу.

Поетичні, де виражено у поетичний спосіб Божу мудрість, почуття Бога до людини і людини до Бога.

Пророчі, де виявлено Боже слово через пророків до людей.

 Заувага, що у Новому завіті (27 книг) є інший поділ, а саме:

на Історичні: Євагелія і Діянняя апостолів;

Повчальні: послання апостолів до громад різних місцевостей

Пророча: одна лише книга «Одкровення».

 

Завдання знайти який текст належить до якої групи книг:

1. Коли Ісус народився у Вифлеємі
Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу 2. і спитали:
“Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли
йому поклонитись.” 3. Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним.
 4. Зібравши всіх первосвящеників та
книжників народних, він випитав у них, де Христос має
народитися.

 

22…саме: вам треба позбутися, за
вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті,
 23. а відновитись духом вашого ума
 24. й одягнутись у нову людину,
створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди. 25. Тому,
відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму, ми бо один одному
члени.

 

9. Я, Йоан, брат ваш і спільник у
скорботі й у царстві, і в терпінні Ісуса, був на острові, званому Патмос, – за
слово Боже і за свідчення Ісуса. 10. Я був у дусі в неділю і почув за собою
голос гучний, як від сурми, 11. який говорив: «Що бачиш, запиши у книгу і пошли
сімом Церквам: в Ефес і в Смірну, і в Пергам, і в Тіятири, і в Сарди, і в
Філядельфію, і в Лаодікею.» 12. Я обернувся – побачити, що то за голос, який
говорив зо мною; і обернувшись, побачив сім золотих світильників, 13. і посеред
світильників – подібного до сина чоловічого, вдягненого в шату і підперезаного
попід груди поясом золотим….

 

 

Біблія – це свідчення діалогу Бога і
людини

Відповідь
людини на поклик Бога, на Його Об’явлення йде найперше через віру. Нашою вірою
ми даємо відповідь Богу.

Той,
хто вірить, той підпорядковує свою волю і розум Богу. Саме тому, якщо ми
вважаємо себе християнами, то наші думки і наші рішення мають бути у згоді із
Божими правдами.

Навести кілька прикладів, коли  ми дотримуємось цього принципу.

______________________________________________________________________________

 

Послух у вірі

 

Слухняність
у вірі означає вільне підкорення почутому слову, бо його істинність гарантована
Богом, Який є сама Істина. Аврам є зразком тієї слухняності. Приснодіва Марія є
найдосконаліше його втілення.

 

Аврам – “батько всіх
віруючих”

Послання до Євреїв особливо відзначає
віру Авраама:
“Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав, узяти у
спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде.” (Евр 11,8). Вірою він жив як чужоземець
і паломник на землі обітованній. Вірою Сарра одержала силу зачати обіцяного
сина. Вірою Аврам згодився принести в жертву єдиного сина свого.

Аврам
таким чином втілив визначення віри, дане в Посланні до Євреїв:

Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих” (Евр 11,1).
Завдяки цій “твердості у вірі” (Рим 4,20) Аврам став “батьком всіх віруючих”
(Рим 4,11.18)

Старий
Заповіт багатий свідоцтвами такої віри.

 

Марія
– “блаженна та, що повірила”

 

Діва
Марія увтілює досконало послух віри. Вірою Марія приймає Добру Новину і
обіцянку, що були принесені архангелом Гавриїлом, бо повірила, що «у Бога не
залишається безсилим ніяке слово» (Лк 1,37), і дає Свою згоду: “я раба Господня;
так буде Мені по слову твоєму” (Лк 1,38).

В
часі всього Свого життя, і до останнього Свого випробування, коли її Син Ісус
помер на хресті, віра Її не похиталася.

 

Як ми в нашому житті показуємо
нашу віру? наавести приклади

___________________________________________________

 

 

 

 

1. Людина “здатна” прийняти
Бога
. 1

2. Бог йде назустріч людині2

1. Бог відкриває Свій “благий
задум”
. 2

2. Етапи об’явлення. 2

3.Передання Божественного Об’явлення. 3

4. Приватні Об’явлення. 3

3.Священне Писання. 5

2.Канон Писання. 5

Поділ книг у Біблії6

Біблія
– це свідчення діалогу Бога і людини. 7

Послух
у вірі7

 

 

2,080 total views, 1 views today

Переглядів було:0

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.