Одним із перших лідерів, обраних Ісусом, є Петро, апостол. Особа дуже мужня і міцна. Його називаємо, повторюючи за Ісусом, каменем, на якому збудована Церква, і при цьому дивуємось, як Ісус насмілився називати особу “Каменем, на якому збудує Церкву”, знаючи, що в майбутньому він зрадить Його.
Можемо припустити два варіанти відповіді:
1) може Ісус не знав, що станеться в майбутньому?
Але це абсурд. Ісус наділений Божою природою знав все.
Тоді підходить наступний варіант:
2) Ісус знав усе і хотів цим щось показати.
Що саме можемо пізнати із цієї історії, яку так ласкаво нам залишив сам апостол Петро?
Тому, друзі, спробуймо зрозуміти, що саме Ісус приготував для нас через особу св.Петра, яка саме добра новина прихована за таємничою постаттю апостола і як лідерство викривається через апостола?
1. Покликання
Перше, що нас вражає це те, що покликує його таким, яким він є! Враження, що Ісус вибирав так собі, просто ніби випадково. Побачив і покликав. Може це було показано у Євангелії просто так, а може і має зміст глибший.
Може тут є бажання показати, що Бог не зважає на особу, яка вона є і хто вона є і одинокий момент життя, Бог зважає на ціле життя людини. Бог не спішить із висновками, він не робить заключення на приречення, у Нього завжди є певна пропозиція, варіант вирішення.
Це перше нащо маємо звернути увагу: Бог вибирає нас такими, які ми є і говорить про велику любов до нас, любов, що здатна прийняти нас і творити з нас нове створіння, щоб ми були такими, якими ми маємо бути.
Це дещо відмінне він нашого погляду на життя, так би мовити нормального. Ось до прикладу: ми починаємо спілкуватися із людиною, яка нам цікава, яка нам подобається. Тобто, ще перед тим, як ми знаємо людину, ми відносимо її до певної категорії людей, робимо невидимий поділ: на симпатиків і антипатиків, що нам до вподоби і тих, хто не подобаються.
А що вже говорити про прийняття людини такою, яка вона є?
Щоб прийняти іншу людину, нам часто доводиться переступити через себе, через свої вподобання, принципи, переконання. Одним словом – потрібно зректися себе. Це вже називається зробити жертву, стати жертовним. Ну, а жертва у нашому сприйнятті не завжди має приємну ознаку, бо це ж не вигідно. Тому у нашому егоїстичному житті це сприймається добре.
Христос показує нам про необхідність прийняття особи такою, як вона є. Політики би того часу засміяли би Ісуса. Покликати до помочі так людей, щоб мати з ними постійні труднощі, щоб невтомно їх учити – це не так вже легко. Як правило шукають і набирають однодумців, а тут сталось навпаки. Зібрав тих, котрі час від часу могли зачати суперечку, які часто не розуміли Його, так і до самого кінця не мали повної ясності, що діється. І навіть зрадили і зреклися.
Але сталось чудо. Передвиборча компанії Христа і по сьогодні є дійсна, по сьогодні живе.
Згодом розкривається Петрів характер.
Петро: хто він?
Петро звичайний рибак. Не знати чи був освідчений, але був розумна людина. Можемо помітити його зрілість, його логічність мислення. Петро був Старшим у середовищі своїх людей, це бачимо із його ініціативності. Часто бере на себе відповідальність у тому чи іншому випадку.
Має особливий характер: може різко відповісти, але може і миттєво прийняти рішення через це і був в авторитеті. Можемо здогадуватись, що саме в ньому зацікавило Христа – це мабуть його щирість і відданість. Петро, що думав, те і говорив.
А також Петро був сталою людиною. Він досить поволі змінював рішення, не спішив із висновками. Властиво із цієї причини Ісус дає йому нове ім’я „Петро”, тобто “камінь”, чи скеля – це було досить серйозно сказано у його сторону. Пригадаймо притчу Ісуса про скелю і зрозуміємо, що тут йшлос про сталість, про тверде переконання. Петро, якщо чимось перейнявся, його вже не зрушиш з місця свого переконання. Але не легка мала бути дорога Петра до цієї скелі Доброї новини.
Як і кожний рибак, Петро був пильною і дуже чутливою людиною. Досвід життя дав йому прикмету практичної людини. Петрові думки радше думки практичної людини, що дває про намети, про те, де зготувати пасху.
Але крім позитивних сторін маємо, ще і деякі труднощі, які виникли у стосунках між Петром і Ісусом. Можемо зауважити, що логіка Петра була не така, як логіка Ісуса. Ісус думає по-іншому. Це стало замітно з першої їхньої зустрічі. Тому треба було би, щоб сталась переміна у способі думання. Рибак, знаючий рибак, робив так, як вважав за потрібне, так як звик, як навчився з досвідом, але тут треба було перемінити свій спосіб думання, тобто покаятися.
“Закинь сіті” цей заклик був досить переконливим і як тільки Петро не бурмотав і не доказував, учитель не поступався. Згодом це було знаком, що сила Учителя виявляється в безсиллі учня. Ось, так Ісус починає невидиму школу лідерства для самого Петра. Ці кроки школи ми постараємось перейти.
Переміни. Чому?
Людина може сумніватися в чому завгодно, але вона ніколи не сумнівається у власній думці. Ми говоримо: «У нас такий характер, ми так звикли». Та все ж чи ми маємо поняття, як цей характер створювався. Ми дивимося на світ через призму власних уявлень, через вузьконаправлене, каламутне скельце. Тобто ми думаємо відносно певної схеми. Прикладом цього може бути: алфавіт. Завдяки йому ми можемо відчитати певні символи і отримати інформацію. Тобто таємниче, незнане зробити знаним, тобто отримати відповідь. Так завдяки нашому погляду ми відчитуєм наше життя.
І цей погляд навіть не повністю не наш особистий, нам його передали – батьки, школа, друзі, викладачі. Деколи ми підозрюєм, що наша поведінка це запозичена поведінка від інших. Копіюючи сліпо інших, ми створили усередині себе великий клубок непорозумінь і, для того, щоб розмотати його, нам потрібно вчитися усвідомлювати все, що з нами відбувається і, перш за все, звертату увагу на свою поведінку, ніж інших. Потрібно себе пізнавати і збагнути, що є таке, що заважає нам жити, і жити у повноті.
Можемо теж зауважити, що ми постійно на дорозі змін. Міняється незамітно наш характер, середовище людей, наші думки… Можемо самостійно дійти до висновку: хочемо ми чи ні, але зміни настають. Залишається відкритим питання: Зміни у нашому житті, до чого вони нас ведуть? Мабуть, до розвитку, або ж до занепаду. Чи не так?
Коли Петро зустрів Ісуса, то наразив себе на небезпеку змінити своє життя, і так сталося. Христос своїм словом і поведенням спровокував Петра до змін. Ісус розумів важливість перемін у житті людини. І кожний, хто мав з ним зустріч, зазнав переміни. (Ви добре робите, вважаючи на нього як на світильник, який світить у темнім місці, аж поки почне розвиднятись, і рання зоря зійде в серцях ваших. Петра ІІ 1,19)
Наслідком переміни апостолів сталось те, що Добру новину перейняли так, щоб це стала їх власна добра новина, не просто наука, але власний спосіб життя.
Тому, справжня жива євангелізація почалась з проповіді апостолів, бо це вже називалось Свідчення. Тому, навчання Ісуса, Добра новина – це передовсім свічення, а не доктрина. Але свідчення буде тоді, коли це буде особисте, власне. Щоб стало особисте, потрібно відкинути старе і зодягнутися у нову людину, тобто перемінитися. Правдива переміна буде можлива лише тоді, коли виникне бажання з середини людини, тобто коли станеться переміна свідомості – покаяння. Ця переміна може бути наслідком зустрічі із тим, хто може вплинути на нас і захитати наші переконання.
Ось, так коротко ми зібрали практично весь процес навернення. Від простої зустрічі до способу життя і свідчення його іншим.
Роздум
Розчаровуючись віднайшов …
Одного разу, я побачив одного юнака, який довго молився і я подумав: “Він є бездоганний”. Але, з часом, я розчарувався у цьому, бо побачив у ньому багато недоліків.
Наступного дня, почув як хтось із великою мужністю проповідував і свідчив про Христа, що не міг це зробити я. Йому я подивляв і бачив його бездоганність, але це тривало недовго. Дуже скоро я розчарувався в ньому і поставив під сумнів його слова.
Через деякий час, зауважив іншого, що чинив діла милосердя. Цей є бездоганний, бо творить милосердя, говорячи мало. Але і це протривало не довго. Моя думка про його бездоганність також змінилась.
Так продовжувалось до того часу, поки я не отримав ласки ви розуміння у тому, що це все, що вони мали – це найперше дар від Бога, а не ознака досконалості чи бездоганності.
Я зрозумів, що
той, хто багато молився, той мав велику потребу у Бозі і це виливав у молитві;
той хто свідчив, той проповідуючи і ділячись із іншими своїми пережиттями, робив це, бо не міг у собі того стримати і цим утверджував себе у вірі;
той, хто творив діла милосердя, той будучи великим грішником, все ж намагався наслідувати Господа. Так було із всіма кого зустрічав.
Тоді я схилив голову і
почав просити дар молитви, знаючи наперед, що отримавши, буду довго молитися,
почав просити дару сміливості свідчення, щоб могти свідчити про те, що Господь мені відкрив,
почав Його наслідувати, творячи діла милосердя, знаючи, що хтось почне про мене думати так, як я думав колись.
Запитання:
Наперед прошу, щоб відповіді на ці запитання не мали би мати характер хвальби, але радше свідчення Божого діяння.
Чи можете ви навести приклад зміни членів вашої групи, організації, спільноти?
Чи можете, ви засвідчити власним прикладом переміну у власному житті?
Може ви не згідні щодо самої зміни? Поясніть чому? Що робити тим людям, котрі вже навернулись до Бога і чують цей заклик до зміни?
Далі продовжуються сторінки для тих, хто бажає мати зміни у житті. Тобто, звертаю увагу, хто бажає! Всі люди зазнають зміни, але не всі бажають їх прийняти. Тому для тих хто мужній бажаю ганих роздумів. Ви виявили сміливість поглянути на зміни і не втекли від реальності. Вітаю вас.
Крок довіри
Першим кором Петра щодо Ісуса – це був крок довіри. Необхідний крок на шляху перемін. Змінитись не є так легко, особливо старшій людині. Потрібно мати довіру, і це полегшить перейти нелегкий спосіб “ломленння” старого і побудова нового. Ісус не раз натякав на зруйнуванні старого і будуванні нового. Зруйную храм і за три дні його відбудую – може це стосувалось і Петра, ат інших апостолів? Ісус зруйнував стару людину і за три роки збудував нову, старий чоловік умер, а живе новий.
Отож, крок довіри.
Крок довіри учителя до учня
Ісус знав про Петра все. Знав: що він не є простою людиною і буде багато праці над його удосконаленням, але було те, що стало основою у їхніх відносинах. Петро відчував, що Учитель йому довіряє. “Петре на тобі збудую Церкву” – це бриніло в вуха апостола досить часто. Петро завжди відчував цю довіру. Деколи захоплювався нею, що аж мріяв про місце на троні. Деколи і зловживав нею, саме тоді, коли натискав на Учителя не йти до Єрусалиму.
Учитель з Назарету вірив Петру, вірив у Його переміну. Деколи і виразно натякав: своїм переображенням, “доки вас терпітиму?”, як бачимо не легко було Ісусу. “Роде невірний”, вказуючи, про брак довіри до науки Спасителя.
Та все ж довіряв учневі. Саме ця довіра і стала великим підгрунтям продовження справи Спасіння. На завершені своєї місії Ісус передає її апостолам – це теж свідчить про довіру.
Коли людина відчуває довіру, то у неї виникає зацікавлення проявити ініціативу, виконати добре справу, і розвивається бажання взяти відповідальність за те, що роблю. Довіра Учителя зробила чудо, бо апостоли зазнали переміни і розійшлись по світі спонукуючи інших до перемін.
Ми також коли маємо справу із людьми, котрі потребують перемін повинні пам’ятати найперше потрібно дбати про довіру між вами, про довіру не тільки до твоїх слів, але і до твоєї особи. Коли тобі будуть довіряти, то буде набагато простіше прийняти і слова переміни, щоб захотіли тебе слухати.
Крок довіри учня до учителя
Ознака довіри – це уміння слухати і послухати, тобто посіяне слово має дати зріст. Не завжди знаходимо пояснень, чому саме так маємо чинити, часто наш розум не може сприйняти багатьох речей, і тоді на допомогу приходить довіра: якщо мені доворяєш, то прийми так, як є, не вимагаючи пояснень.
Ісус вимагає від Петра послуху. Цей послух потрібний для кожного учня. Зосередити увагу на учителю, на його слова, науку. Відійти від своїх переконань і зосередитись на переконаннях учителя(закинь сіті там де кажу я тобі закинути), відійти залежності страху світу і зосередитись на словах учителя і продовжувати йти по хвилях життя, не перейматися успіхами, але втішатися лише самою думкою, що імена наші записані на небі, зректися від Слави і блиску світу і прийняти реальність такою як вона є, щоб не дійти розчарування і не зректися.
О, як багато політиків, лідерів бажали би мати таких людей, котрі би їх слухали і не перечили ні в чому. Котрі би хотіли, щоб люди їм довіряли безуперечно. Багато вдаються до різних технік реклами, гіпнозу, впливу на маси. Ісус цього не робив, але своїм методом добивався довіри. Хочеться додати, що за життя не було так багато довіри до самої особи Ісуса. Не раз в Євангелії з’являються слова: апостоли зрозуміли це після смерті, і апостоли зрозуміли лише тепер, що Ісус казав.
Ці духовні основи лідерства Ісус вкладав у свого лідера поступово і на самій лекції життя. Ісус використовував кожну ситуацію життя, щоб дати свої перли мудрості.
Тому християнський лідер повинен насамперед мати довіру до Учителя і теж відчувати довіру від Нього самого.
Часто ми намагаємось нав’язати людям наші ідеї і хочемо, що вони були прийняті відразу, але чи це по-Євангельськи? Чи так нас вчив Ісус?
Дорогий друже, ти, що відчуваєш поклукання бути лідером твоєї спільноти де тиє, сьогодні в особливий спосіб Ісус-Учитель промовляє до тебе: від сьогодні будеш скелею і на тобі я побудую спільноту добрих взаємовідносин, на твому прикладі життя буду показувати , ти будеш символом присутності , що Бог керує своїм людом.
Крок пізнання
Щоб змінитися потрібно, крім стимулу і бажання, ще й знати як саме змінитися, і що саме потрібно переглянути у власному житті. Можемо спостерігати як Ісус часто брав Петра із собою, і сам Апостол намагався бути на близькій відстані до Ісуса.
Ісус виявляє себе учневі
Ісус знав, що для зміни потрібен авторитет. Так і є ми віримо тій людині, яка має авторитет. Ісус немов завойовув цей авторитет. Але цей авторитет ці супер-якості виявились не однобічними. Ісус познайомив себе як особу сильну, яка може робити чуда і як та, що слаба і потребує допомоги і підтримки.
Учень пізнає Ісуса
Також зі сторони Петра спостерігаємо зацікавленість.
Дорожить близькістю з Ісусом: Але озвався до нього Симон Петро: «Господи, а до кого ж іти нам? …(Ів.6), бів свідком чуда, коли доторкнулась жінка. (Лк.18,28). Цікавиться долею:Тоді Петро промовив: “Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.” Цікавиться за всіх: (Лк12.41.) Тут Петро озвався: “Господи, чи ти до нас кажеш цю притчу, чи й до всіх?”
Недивно, що Ісус цікавиться: За кого мене мають люди? Хоче знати ставлення апостолів до нього. Петро це розуміє і аналізує все, він чекає поки скажуть інші і на завершення промовляє: Ти – Христос. Мабуть, він очікував похвали від Ісуса, але тут була наступна лекція: “Ти – Христос, Бога живого син.”17. У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний.
Християнський лідер не повинен забувати за діяння Бога. Коли ми входимо у життя Бога, у його мислення, то можемо отримати світло Богопізнання, як це і сталось із Петром.
Учень пізнає себе
Ми неповинні забувати і за вимір коли учень пізнає самого себе. Зустріч із Спасителем спонукує до того, щоб прийшло світло у наше життя. Петро від подібної зустрічі мовив: грішний я, Господи.
Зречення
Петро розумів, що діється щось не так, як він розуміє своїм розумом, було багато причин, щоб це виявити. Усе зводилось до кризи. Криза це час перемін, це ситуація, коли хтось кричить про зміну.
Людина зустрічає стимул(трудність, проблема, важка ситуція), що змушує до переосмислення своєї поведінки, і навіть, способу мислення.Це наступає час кризи: бо саме тут потрібно зректися старого, звичного і перейти до нового, незвичного. “9. Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло;”( І Петра 1гл)
У Петра цей час-пік настав у момент відречення. Потім пройшли довгі три дні роздуму. І потім ще 50. лише тоді він зумів вийти і проповідувати. Вийти і свідчити Христа. Визнати його перед всіма. Тоді він став стимулом для багатьох, і тоді саме він ввів людей у кризу, що вони запитались його: Що нам робити?
Ці дні роздуму насправді були ще від початку зустрічі із Спасителем. Ісус спонукав його до зміни і Петро почав його наслідувати. Три роки Ісус творив школу очищення. Це був час справжнього відречення від всього того, що було для Симона важливим.
- Потрібно було зосередити увагу на учителю, на його слова, науку. Відійти від своїх переконань і зосередитись на переконаннях учителя (закинь сіті) – це був перший конфлікт, непорозуміння, і мабуть потім виникла криза: Відійди від мене, Господи. – сказав він. Петро розчарувався у собі і мовив: грішний я.
- відійти від залежності страху світу і зосередитись на словах учителя і продовжувати йти по хвилях життя. Саме це дало мужності Петрові проповідувати Добру новину, незалежно від думки людей. Проповідувати, бо так бажав Господь і те, що бажав Господь.
- Це також, мало бут очищення від залежності від успіхів. Не перейматися успіхами, але втішатися лише самою думкою, що імена наші записані на небі. Те, що духи коряться це ніщо у порівнняні, що ми діти Божі, наслідники Божого царства.
- зректися від Слави і блиску світу і прийняти реальність такою як вона є, щоб не дійти розчарування і не зректися самого Господа.
- Зректися власної самовпевненості і гордості, щоб глибого прагнути Божої волі.
- Залишивши, отже, всяку злобу й усякий підступ, лицемірство, заздрість і всілякі обмови,2. жадайте, неначе новонароджені дитятка, молока чистого, духовного, щоб ним рости вам на спасіння,3. якщо ви скуштували, який Господь добрий. (І Петра гл.1)
Крок прийняттяі дії
Сама довіра була скерована для того, щоб посіяне слово дало зріст. Довіра мала би покращити прийняття. Прийняти можна здійснити насильно або ж шляхом любові, тобто довіри. Проблема Петра була, що він не розумів часто самого Спасителя, особливо в останні дні.
Нам легко приймати слова які, нам підходять, які нас влаштовують. Це говорить, що слова попадають у сприятливий наш грунт. Але не забуваймо, що цей ґрунт робимо ми самі.
Це найперше відкритість. Ми легко відкриваємось до знайомих нам речей і ми їх легко приймаємо. Те, що для нас дивним -це дається нам важче.
Петро приймав те, що говорив Учитель до того часу, коли це було вигідно йому. Проблема постала, коли Учитель почав говорити про свій відхід, про смерть. Петро почав відмовляти і почув досить неприємну відповідь, яка була знаком не прийняття того, наказує Христос і знаком недовіри : я краще знаю…ти помиляєшся.
Крок виконання
Чи любиш ти мене?
Петрова криза закінчилась із словами віднови приречення. ЦІ три Чи любиш ти мене? – були для нього немов зміною ти слів, його не знаю. Це був початок наступного кроку – Крок виконання.
Проситься написати лист Спасителю із визнанням Любові! Починаючи зі слів: ТИ знаєш, що я тебе люблю… добре, як би це був аналіз свого лідерства перед пізнанням Господа і той, спосіб який пропонує нам Христос.
Додаток
Рибалка Симон із Капернаума залишив сім’ю і послідував за Христом, щоб присвятити Йому своє життя. Християнське ім’я Петро (камінь, скеля), що дав йому Господь, мало бути символом його духовної стійкості.
І хоч були у Петра хвилини душевного сум’яття, зневіри, він переміг себе. За проповідницьку діяльність апостола Петра разом із апостолом Павлом вкинули в Мамертинську темницю в Римі і за наказом імператора Нерона засудили до розп’яття. За церковним переказом, апостол Петро попросив повісити його на хресті вниз головою, “бо я не достойний Господа свого”. Сталося це близько 57 р. н.е.