Хай Бог тебе благословить

Господи, навчи нас молитися

|« назад

Наші відносини з Богом перш за все і в основному базуються на тісному спілкуванні з Ним. Це часто нагадує взаємний пошук: Він шукає нас, а ми шукаємо Його. Тому молитва – це святе єднання між Богом і творінням.

Притча про  “Доброго батька і синів”  відкриває нам таємницю цих відносин.
Які є наші відносини з Богом, така є наша молитва.  Дивлячись на нашу молитву, ми можемо пізнати, які у нас є відносини із Богом. Ці відносини можуть мати віддаль і близькість, можуть бути формальними і близькими, але ніколи не є стабільні. Це справжня жива динаміка між ЖИВИМ БОГОМ і ЖИВИМ ТВОРІННЯМ, в якій зберігається свобода і повага. Такі відносини не можуть бути шаблонними чи однаковими для всіх і завжди. Прекрасність цих відносин є в тому, що це постійний пошук: Адаме, де ти? Боже, де Ти? Наша молитва – це відповідь на запитання Бога, наша молитва – це запитання Богові, наша молитва – це вознесення у захоплюючому пережитті прослави і вдячності, наша молитва – це піднесення духа до глибин закритого від усіх серця, де прихований скарб синівства Божого.
А тексти молитов? А молитовники? А канонічні молитви?
Кожна мова, кожна буква збіднює оригінальну духовність перетворюючи її в незавжди якісну копію, яка може лише частково передати Істинність відносин з Богом. Але це може бути добрий початок, чи продовження чи причина до побудови своїх правдивих стосунків із Небесним батьком. Важливо, щоб чужий досвід не замінив твої стосунки із Батьком, щоб не став на перешкоді пошуку. Бо знайшовши чиїсь текст, скопіювавши чиюсь поведінку і цим задовольнившись, ти втрачаєш важливу рису Божого образу  – це продовжувати творення, це продовжувати невтомно шукати, відкриваючи таїнство незбагненної любові. В живих відносинах відривається сенс життя, розуміється логіка всіх подій, скеровується наша думка у правильному напрямку нашого майбутнього, відкидаючи при цьому “культуру смерті”, тобто все те, що веде до зупинки, незмінності, остаточного кінця.

Коли Апостоли попросили Ісуса навчити їх молитви, тоді Він звернув особливу увагу на те, як потрібно звертатися до Бога і що потрібно просити.

Мт. 6. 9-13 9 Тож моліться так: Отче наш, що єси на небі! Нехай святиться твоє ім’я. 10 Хай прийде твоє царство, нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі. 11 Хліб наш щоденний дай нам нині. 12 Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим, 13 Не введи нас у спокусу, і але визволь нас від злого.

Лук. 11.2-4“Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім’я, нехай прийде твоє Царство. 3 Дай нам кожного дня наш хліб щоденний. 4 І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен; і не введи нас у спокусу.”

Ми вже більше не почуємо цю молитву з уст Ісуса на сторінках Євангелії, але її характер буде мати відгомін у інших молитвах.

Саме ця молитва нам відкриває не конкретний текст, який потрібно вимовляти немов якесь заклинання, але несе в собі духовність, якою потрібно сповнитися, щоб промовити подібні слова.

На кого має вплинути молитва?
Є два підходи до молитви, в яких вона виступає: як інструмент впливу на Божество, або як визнання впливу Божества на людину. Ми маємо постійний вибір: впливати на Бога, або ж дозволити Богові впливати на нас. Тому такі поняття як “сильна молитва”, “особливий текст” та якісь особливі умови для проказування свідчать про те, що ми сприймаємо молитву як якесь заклинання чи щось подібне до того, що допоможе нам примусити Бога виконати нашу волю, наші бажання чи забаганки. Такий підхід до молитви вказує, що Людина є головним у молитві, вона наказує, а вже “божество” має слухати. Далі залишається лише контролювати виконання наказаного і карати, якщо щось сталось не так, як хоче цього людина.

Якщо ми знімаємо із себе образ “Пана” і стаємо до молитви в образі раба, слуги, сина, то тоді наша молитва стає більше наповнена слуханням, довірою, пізнаням волі Бога. Тоді ми в звертанні вказуємо на нашу нищість, а на Його вищість: Господи, Владико, Отче. У такому підході до молитви ми схиляємо наші голови і смиренно з довірою хочемо лише одного: щоб Він нас перемінив! Хочемо, щоб Він вплинув на нас, щоб Він змінив нас і наше життя.

Ось тому на молитві перед нами завжи залишається вільний вибір: ким бути самими і за кого вважати нашого Бога.

За кого ви мене вважаєте? – так запитував Ісус своїх учнів, так запитує нас кожного разу, коли ми з Ним зустрічаємось на молитві.

Молитва і спосіб моління показує як ми ставимось до Бога. Ким Він є для нас?

Ісус коли вчить нас молитися, то відкриває насправді не текст, а сам характер. Він каже “моліться ось так” і далі “Отче наш… “, але не каже “моліться ці слова … і вам буде як ви хочете” .

Заглиблюючись у зміст молитви, ми можемо  відчути, що вона несе в собі особливий характер.

Отче Наш, що єси на небесах,

нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні;

і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;

і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

 

“Отче наш, що є на небесах.”

Це розуміється відразу із перших слів: “Отче наш”. Ми називаємо Бога особливим зверненням: Тато, Татусю. Цим самим показуємо родинну близькість, неформальні відносини.  Він не є далеким чи чужим, Він є близький, рідний. Водночас ми визнаємо себе Його дітьми, Його частиною, Його продовженням. Цими слова ми визнаємо наше синівство і Його батьківство. Ми вже більше не сироти, а Він не є чужинцем. Бог є не тільки близько нас у своєму бажанні, але отримує відповідь від нас: ми Твої діти, я Твій син, дочка.

Бог не хоче створити конкуренцію до наших земських батьків, але не заперечує, не приховує свого батьківства духовного, небесного. Наші земські батьки нам дали земське тіло наш Небесний Батько дає нам духовне тіло, душу. Тому смерть можемо назвати: зустріч з небесним Татом. Після нашого земського перебування тіло повертається в землю, а душа повертається до Небесного Батька.

Тому скріплювати свої відносини і з Небесним Батьком – це розвивати Синівство земське і небесне. Маленька дитина яка народжується лише з часом починає розуміти і пізнавати хто є її рідні земські батьки, щось подібно з нами трапляється, коли ми маємо пізнавати хто є нашим Духовним Небесним Батьком. І це можна буде зробити з допомогою інших. Ісус нас навчає називати Бога Татусем.Ісус відкрив нам Істину, яку ми могли відчувати, але можливо не насмілювались це сказати: Бог є нашим Батьком. Це дає пояснення всьому тому добрі, що дарується нам.

нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Промовляючи такі слова, звернені до нашого Отця ми відразу вказуємо на характер нашого синівства. Називаємо себе чемними дітьми, відкидаючи бажання бути вередливими.
Вередливі діти
– це ті, які привертають на себе зайву увагу,
– Це ті, котрі впроваджуються в свої закони, анархічні правила, які тільки є вигідні,
– це ті, котрі хочуть керувати батьками, щоб ті виконували їхню волю.

Ось тому той, хто молиться молитву Господню “Отче наш” перш за все засвідчує свою велику довіру до Бога – Отця. Адже цими словами возвеличує і прославляє ім’я Батька, погоджується на Його закони царювання і визнає себе підвладним цим законам, відмовляється від своїх особистих бажань та своєї волі, бажає лише одного – виконувати волю Отця.
Як бачимо ця молитва відразу налаштовує душу людини на те, що це Бог має вплинути на нас, а не ми маємо впливати на Нього.

Бог має бути прославлений і возвеличений, а ми лише входимо в Його славу

Прагнути Божої слави – це не означає знищити себе, скреслити своє ім’я з історії людства – це стати частиною Його слави і дозволити цій славі наповнити нашг порожнечу і небуття. Тобто цілим нашим життям, як добрі діти, нести прізвище, ім’я батька і примножити те, що отримали.

Бог, як Добрий Батько, хоче, щоб всі Його діти були щасливі – це є його Воля.

Погоджуючись з Божою волею, ми погоджуємося бути щасливими. Погоджуємося, щоб всі були щасливі, а не окремі одиниці. Саме тому Бог дбає про наше спільне щастя, а не окремих винятків. У дорозі до спільного щастя нам всім заважає егоїзм, тобто думка лише про себе. Відмовляючись від власного егоїзму, погоджуємось всі разом виконувати волю єдиного для нас усіх Отця, ми дозволяємо Йому виявити в Свій план для спільного щастя.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні;

 

596 total views, 2 views today

Переглядів було:0