Хай Бог тебе благословить

4. Церковна спільнота – середовище виховання віри

Видрукувати Видрукувати |« назад

4. Церковна спільнота – середовище виховання віри (1 год)

Ісус Христос в часи своєї Спасенної місії на Землі творив спільноти: спільнота апостолів, спільнота учнів і врешті решт Церкву, яка є Його містичним Тілом.
Спільнота вірних може збиратися в особливих місцях, які ми посвячуємо Богові, і називаємо святими місцями. До них належить перш за все храм. Хоча за прикладом первісної церкви вірні можуть збиратися також і в домівках, де вони проживають. Своєю присутністю християни освячують місце і час, призиваючи ім’я Господнє.
Спільнота вірних має бути спрямована у цих двох напрямках: сім’я та  об’єднання сімей при храмі.
Ісус об’явив нам Отця і нам пригадав про наше синівство, творячи з дітей Божих єдину духовну сім’ю. В цій сім’ї ми народжуємось, ростемо і переходимо до вічності, в небесні Оселі, до Дому Отця. 

4.1. Моя церква чи Наша Церква.

В історії Церкви відомі два основні способи пастирської праці: індивідуалістична і сукупна[1]. Ці два способи виникли стосовно до умов і потреб часу.

 

 Я і ВИ Я і ТИ = МИ

Індивідуалістичний” чи “окремішній” спосіб провадження пастирської праці характеризується тим, що в церковній спільноті праця і відповідальність зосереджені в більшості, або ж повністю, на окремих людях.
Наприклад: на священику, на ігумену монастиря, на окремих вірних. Вся активність походить від окремих людей. Від початку і до самого кінця є впроваджена або контрольована. Таким чином одинока особа бере на себе повну відповідальність, а роль інших стає лише виконавчою, без можливості ініціативи чи спільної діяльності.
Така своєрідна “маленька диктатура” прикрашена цінністю “совершенного послуху” чи “жертвенності”, показує цінність лише однієї особи.
Сказано – зроблено.
На рівні між церковному – така церковна одиниця залишається незалежною, інших бачить як конкурентів, кращих-гірших.
В такому способі діяльності немає загальних, спільних цілей, є відповіді на потреби. Виконання рішень – це основний показник успіху.

У сімейному житті: Це моя дитина, це твоя дитина така, я виховую так, це мій успіх, усе на моїх плечах.

У церковному житті: Це моя парафія, у мене так є, якби не я, у мене найкращий іконостас, я так зробив… 

Сукупна діяльність” “Сопричастя”- ця назва походить від спільної, об’єднаної, цілісної діяльності. В основі є Дух єдності і об’єднаності. Кожен стає частинкою єдиного цілісного.
Не тільки залучення до виконання чиїхось і якихось задумів, а спільне думання і творення. Має на меті творити сукупність всюди, де можливо.

Наприклад: сукупність дій священика і парохіян,  сукупність часового виміру (час минулий, теперішній і майбутній), шукання єдності і логічної послідовності. Єдність, як між людьми так між думками людей, між їхніми дарами і відповідальністю.

В сукупній діяльності є поєднання також Божого і людського, що запрошує до використання не тільки Богословії, але також інших світських наук, задля поширення Божого Царства серед людей. Основний принцип, котрий є в основі цього способу праці – це шукання єдності у всьому можливому і корисному.

На рівні між церковному – така церковна одиниця ввжається частиною більшої церковної спільноти, інші є спільноти-сестри, усі об’єднані загальними, спільними цілями, потреби одного стає турботою для інших, успіх одного є результатом праці усіх і тому є спільна радість. Основний показник успіху – це розвиток як особи, так і спільноти.

У сімейному житті: це наша дитина, це наш успіх, ми виховуємо так.

У церковному житті: це наша церква, це наше життя при храмі, це результат нашої спільної праці …

Відразу ж постає питання: котрий із цих способів є добрим? Відповідь може бути така: обидва можуть бути добрими і ні один не є досконалим повністю.

Лише потрібно пам’ятати, що ні один не є вистачальним як один, але відносно до умов і вимог часу, ситуації, можливостей  потрібно скоритатися із даних способів, як це вже було в історії Церкви.

4.2. Церква – Спільнота, Домашня і Храмова Церква

Знаємо з Діянь апостолів, що церковна спільнота постала за дією Святого Духа з окремих людей, які надхнені Силою з висоти пішли на проповідь по цілому світі. Благу вість приймали як одикі люди, так і цілі сім’ї. Таким чином Творились об’єднання поодиноких людей в єдину спільноту і також творилась християнська спільнота на основі сім’ї. Постали два види церковного життя: церква – християнська спільнота, церква – домашня спільнота. Спільнота християн постійно почала гуртуватися довкола дому, який назвали храмом – так почала існувати храмова церква.

 

Церква – Спільнота Домашня церква Храмова Церква

 

Духовне життя має проходити в Церкві. Царство Боже, що є в середині нас, стає видимим у нашому видимому житті, по нашій поведінці. Творячи Церкву, ми творимо видиме середовище, в якому можна пережити Євангельский дух. Перебуваючи в цьому Євангельському дусі цілий тиждень, ми збираємось за звичай у храмі у неділю, як єдина Церква.

– Домашня церква

Катехизація не може обмежитися лише до храмових приміщень, сім’я має стати першим місцем де дитина має почути про Бога, а вже коли виросте, буде мати можливість пережити особливий духовний досвід за допомогою тата і матері. Виховання у вірі від батьків залежить дуже багато. Адже дитина довіряє їм найбільше і сприймає від них без жодного упередження. Коли підлітки отримують знання у храмі, а в сім’ї не буде підтримки, тоді вони будуть розуміти, що це їхня приватна справа.
На жаль у сьогоднішній день роль хресних батьків також не береться під увагу у вихованні віри. Зв’язок із бабусею і дідусем стає все слабшим.
Завдання катехита є не стати конкурентом до батьків чи хресних батьків, чи дідуся і бабусі, замінивши їх, але докласти всіх зусиль, щоб вони плідно виконали своє покликання.
Таким чином стосунки катехита із дитиною, підлітком чи молодою особою мають вийти поза межі храму. Який покликаний стати другом не лише окремої особи, але і цілої сім’ї. Сім’я має знати чим займається їхня дитина у Церкві, більше того – має допомогти у пізнанні Бога.

Сім’я християн – це об’єднання вірних в ім’я Ісуса Христа.  Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них. Мат. 18.20. Церква благословить на створення християнської сім’ї:

Ієрей молиться:
Отець, Син, і Святий Дух, всесвята, єдиносущна і живоначальна Тройця, єдине божество і царство, нехай благословить вас і нехай дасть вам довге життя, радість у дітях, успіх у житті і вірі, і нехай сповнить вас усяких дібр на землі, нехай сподобить вас і добра обіцяні приймати, молитвами святої Богородиці і всіх святих.
Лик: Амінь.
 
Цей успіх в житті і у вірі – це благословення на спільне життя у вірі.
Ієрей: Боже святий, Ти з пороху сотворив чоловіка і з ребра його создав жінку, і дав йому помічницю відповідну до нього, бо так було вгодно Твоїй величності, щоб не самому бути чоловікові на землі. Сам і нині, Владико, пошли руку Твою з святого жилища Твого, і з’єднай раба Твого, цього ім’ярек, і рабу Твою, оцюім’ярек, бо Ти з’єднуєш жінку з мужем. З’єднай їх в єдиномислії, вінчай їх на любов, злучи їх в одне тіло, даруй їм потомство і радість в дітях.
Бо Твоя є влада і Твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.
Лик: Амінь.
Християнське подружжя за поученням Апостола Павла має взяти модель Церкви:
Повинуйтеся один одному у страсі Божому. Жінки, повинуйтеся своїм мужам, як Господеві, бо муж є голова жінки, як і Христос глава Церкви, і Він є спаситель тіла. А як Церква повинується Христові, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Мужі, любіть своїх жінок, як і Христос возлюбив Церкву, і себе віддав за неї, щоб освятити її, очистивши купіллю водною у слові, і поставити її собі Церкву славну, що не має скверни, або порока, або чогось подібного, але щоб була свята і непорочна. Так і мужі повинні любити своїх жінок, як свої тіла, бо хто любить свою жінку, себе самого любить. (читається на вінчанні Апостол до Єфесян, 5, 20-23).) Невипадково той, хто мав очолити Церкву мав бути добрим сім’янином.  “5 бо хто не знає рядити власним домом, то як він буде дбати про Церкву Божу” І Послання Апостола Павла до Тимотея 3,5.

«Сім’я, заснована на Таїнстві шлюбу, є особливим втіленням Церкви, захищеної і захищаючої, євангелізованої і євангелізуючої спільноти. Так само, як Церква, сім’я покликана вітати, випромінювати і свідчити світові любов і присутність Христа» – Папа Бенедикт XVI 

Перші християни жили за моделлю сім’ї: у ДІяннях апостолів зустрічаємо: 4. 32 Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне. 

У своїй основній Апостольській праці щодо сім’ї («Про завдання християнської сім’ї в сучасному світі») Familiaris Consortio («Сімейна спільнота») Святий Іван Павло ІІ пише: «Сім’я отримує місію зберігати, об’являти і передавати любов, що є живим відображенням і справжнім поширенням у Божій любові до людства та в любові Господа Ісуса Христа до Церкви, Його Нареченої» Familiaris Consortio, п. 17.
 

– Храмова церква – молодіжні групи, церковна спільнота при храмі

Кожна група має певну примітивну(просту) структуру:

чому? – причина створення, ціль і статут

хто? – учасники у своїй індентичності

що? – що саме практикують, чим займаються, їх особливість

як? – яка організаційна структура, методи праці, засоби до осягення цілі

де? – місце збору, межі діяльності

коли? – графік зустрічей, плани на майбутнє, терміни до виконання завдання

 

Розглядаючи ці запитання, можемо твердити, що у нашому суспільстві  бачимо багато груп, котрі мають багато чого спільного між собою. Все ж ці запитання творять їх окремішність і різноманітність. Тому деякі люди не задовольняються участю в одній лише групі і беруть участь відразу і кількох. Наприклад: чоловік- батько, голова сім’ї, член партії, член Церкви і  співає у хорі, не пропускає жодного матчу футболу певної команди.

  1. Цілі – як основа чому саме утворюються групи

Кожна  утворена група може переслідує такі цілі: Формування особистості або іншого, Підтримка: соціальна, психологічна, духовна, матеріальна, фізична…,  Потреба захищеності і захисту, Соціальний обов’язок, Розвага-відпочинок,  потреба у діленні і у перейнятті, Самореалізація і потреба сприйняття іншими.

Група може бути утворена у природній спосіб – це коли самі люди творять її задля себе самих (товариства, клуби), або ж у штучний – це коли окрема особа зацікавлена у створені певної групи задля здійсненої своєї конкретної цілі (як правило це торгівельні мережі, підприємства, офісні установи). Але потрібно бути свідомим, що і товариства чи клуби, навіть, сім’ю, можна створити у штучний спосіб. Незалежно від способу творення кожна група підсвідомо чи свідомо хоче досягти своїх особистих цілей і задовольнити свої потреби.
Групи бувають різні за значенням: формальні (відомі на загал, котрі сводомо декларують свою приналежність і участь в них) і неформальні (невизначені об’єднання, тимчасові і непостійні. Наприклад: фанати популярного співака).Група може мати різних людей за темпераментом та настроями. Саме різноманітність групи – це її багатство, але водночас і трудність. Трудність полягає у вмілому поєднанні цих осіб, котрі мають об’єднатися заради однієї цілі. Це можуть бути скептики і мрійники, крикуни і спокійні, оптимісти і песимісти, контемплятивні і байдужі, лідери і пасивні. У кожному випадку всі вони потрібні один одному. Коли буде одноманітність, група може бути приречена до самознищення.Етапи розвитку групи

Кожна група може переживати такі етапи:

  1. Створення задля реалізації особистих сподівань
  2. Встановлення і розбудова структури
  3. Праця окремих членів задля самої групи
  4. Криза групи може бути викликана:
    * зміна цілі – праця для інших людей, інші суспільні цілі.
    * зміна команди – нове керівництво, нові лідери, харизматичні особи,
    * зміна членів – оновлення і прийняття нових членів, утворення підгруп.
    * зміна обставин –  зовнішні перешкоди, загрози чи заборони, внутрішні конфлікти, непорозуміння, економічний фактор.

Цей етап може тягнутися довго і може перетворитися у специфічну боротьбу між тими, хто хоче зміни і тими, що бажаю залишити все, як було.

  1. Після кризовий: Цей етап залежатиме від попереднього, якщо стануться зміни, то група матиме нову хвилю життя. У іншому випадку група може набрати інертний спосіб життя і бути лише для окремих людей.
  2. Завершення існування.

[1] Сукупність, об’єднання багатьох в одне ціле.

572 total views, 1 views today

Переглядів було:0