Хай Бог тебе благословить

Сопричастя – Єдність

Видрукувати Видрукувати |« назад

Молитва перед іконою “Пресвятої трійці”

Благословенний Ти, Господи Боже наш, що Ти створив людину на Твій образ і подобу та покликав її до участі у Твоєму Божественному житті. Ти дарував їй життя у чудесному раю, щоб розділяла радість усього створеного і, виконуючи волю Твою, стаючи учасником Любові Твоєї, мала життя вічне.

Але за намовою лукавого і власним нерозумом людина не послухала повеління Твого і заповідь Твою переступила, тому й первісну гармонію єдності з Тобою втратила.

Ми, споглядаючи Ікону Пресвятої Тройці, у якій пізнаємо Таїнство Твоєї Божественної любові, каємось сокрушеним серцем за все чим провинились супроти Любові Твоєї, Чоловіколюбче.

Ісповідуємо гріхи наші супроти ближніх наших, які вчинили нас нездатними однодумно визнавати Тебе, Бога єдиносущоного і нероздільного.

Благаємо Твою доброту, щоб дано було нам ласку навернутись і виправити грішне життя, щоб  живучи за заповідями Твоїми, шукали і плекали любов між нами.

Очисти серце наше благодаттю Пресвятого Твого Духа, щоб ми повернули первісну єдність з Тобою і між собою, очистившись від гріховних нахилів і помислів лукавих.

Вчини нас свідками Твоєї Божественно Любові в наших сім’ях і церковних спільнотах, щоб змогли ввійти у Царство Твоє тут на землі, наближуючись до Царства Вічного,

Бо Ти єси Бог, що благістю Своєю кличеш нас до участі Божественної Чоловіколюбної Трапези Твоє і Тобі славу возсилаємо, безначальному Отцеві, з Єдинородним Твоїм Сином, і Пресвятим, і Благим, і Животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Вступ – у надхненні Пресвятої Трійці

Слова Божественної Літургії закликають: Возлюбім друг друга, щоб однодумно визнавати Отця і Сина і Святого Духа, Тройцю у нероздільну і  Єдиносущну. Любов між братами і сестрами у Христі сподобить нас визнавати, свідчити Пресвяту Трійцю.

Входячи в Таїнство Божесвенної Пресвятої Трійці, ми стаємо видимим образом і подобою Її видимої присутності тут у земському житті.  Тому нам не потрібно придумувати  якісь нові форми єдності чи спокушатися на прийнятті моделей світського життя.  Наше покликання  наслідувати, відтворювати, показувати в собі та свідчити цілому світі єдність довкола Бога.

Хотів би звернути нашу увагу, що питанням єдності займаються також у світі. Про що свідчить створення об’єднання політичних партій, бізнесових корпорації, були навіть спроби створити єдину мовну культуру і  тепер спостерігається явище створення єдиної соціальної культури в контексті глобалізації. Різні фахівці соціології, бізнесу та політологи поступово і  наполегливо пропонують свої моделі об’єднання, які, як правило, є витвором людським і в яких, як правило, немає присутності Бога і тому натхненні за часту атеїстичними ідеологіями.

На цьому хочу особливо наголосити, тому що ми живемо в такому Світському, тобто «БезБожному» суспільстві, яке може вплинути також на формування думки церковних людей, таким чином ми маємо серед наших вірних «золоту середину»: які визнають себе віруючими, але не практикують. Ось так найшли собі спосіб поєднати духовне і світське, але ми добре знаємо, що бути ні гарячим, ні холодним – це бути невизначеним, неясним. І такий «дипломатичний» спосіб поєднати одне і друге є суперечливим Євангельскому Духу.

І це у свою чергу може вплинути на розуміння Церкви-спільноти, пошук світських моделей спільнотного життя може стати першочерговою загрозою збереження єдності довкола Христа.

Тому захоплення світськими напрацюваннями, які в собі не мають Євангельского натхнення – це шлях до знищення нашого автентичного існування і покликання бути в Цьому світі і проповідувати єдність за поученням Христа: «Як Я в Отці, так ви у Мені.» І це вже може стати першочерговою загрозою збереження єдності Церкви, яка покликана йти тільки за Христом.

Тринітарна модель єдності 

Наша, церковна, модель єдності завжди була і має залишитися Теократична, тобто Надхнена Богом і Його присутністю, – ми об’єднуємося довкола Бога і в такий спосіб ми зближуємося один до одного. Тому в центрі нашої єдності завжди має залишатися Бог, Він є нашою Обєднуючою силою. Як діти горнуться до батька/матері і в цій єдності є місце для всіх об’єднаних любов’ю.

Слова Божественної Літургії наголошують: Возлюбім друг друга, щоб однодумно визнавати Отця і Сина, і Святого Духа, Тройцю нероздільну і  Єдиносущну. Споглядаючи пресвяту Трійцю, ми маємо стати образом і подобою її тут на землі. Тому нам не потрібно придумувати якісь нові форми єдності. Наше покликання наслідувати, відтворювати, показувати в собі і свідчити цілому світі єдність довкола Бога. У Бога є задум і цей задум потрібно здійснити.

Іншими словами Церква має бути прикладом правдивої Єдності і надихати цілий світ до наслідування такого спільнотного життя, якого нас навчив Син Божий.

 

 

 

Пізнати – бути разом –  мріяти

Три можливі  кроки на шляху до єдності, завдяки яким ми можемо надіятися і вірити, що зближуємось до повної єдності. Якщо стаються трудності з єдністю, можна звернутися до цих кроків в цій послідовності і побачити в чому саме сталась тріщина.

  1. Зустріч, знайомство, пізнання один одного веде до того, що змінюється статус людини: колись незнайома і далека, після зустрічі та знайомства стає ближчою і після глибшого пізнання, навіть, рідною. Чим більше ми знаємо один одного, тим більше стаємо ближчим між собою. Коли люди не знають один одного і не мають відкритості між собою, вони не можуть говорити, що “ми є разом”. Незнайомці не знають, що саме їх об’єднує! Знайомство творить духовний міст. Фізично можуть бути присутні в одному місці, але внутрішньо – далеко один від одного. Тому при першій нагоді виникають напруження і конфлікти, непорозуміння, напруга, бо чужі між собою.

Бог хоче завжди бути близько нас і поступово відкриває Таїнство Своєї присутності і Своєї Волі. Присутність Сина Божого було яскравим доказом Його бажання бути з людиною.

 

  1. Після того, коли відбулось знайомство та пізнання один одного, виникає бажання зблизитися через виконання спільного діла, що стає виявом взаємності. Завдяки спільній праці ми стаємо ще ближчими один до одного, бо вже є те, що нас єднає не тільки в теорії, а ще в практичному житті. Життя – це діяльність. Тому рішення діяти разом – це ознака бути ближче.

Це все триває до того часу, поки ми не приймемо рішення, щоб чим довше і частіше бути разом. Бо кожного разу позитивний досвід викликає ще більше бажання бути разом. З часом люди переконуються, що бути разом – це прекрасно. Бути окремо –  це велика втрата. І тут ми починаємо мріяти про наступні спільні дії, про спільне майбутнє.

Бог хоче бути для нас не тільки знаним, щоб ми визнавали Його присутність, тобто знали, що Він є і Який Він є. Він знає, що без Нього немає життя. Він має бути в центрі життя, щоб було життя. Це означає, що ми без Бога не можемо в принципі мати життя. Він дав нам вибір: довіряти, надіятись на Нього і визати Його центром нашого життя, або ж відкинути Його і поставити в центр щось інше.

Бог забажав розділити з нами цей світ і залучив нас до спільного діла. Зауважмо у всіх ділах Божих є ознака об’єднання довкола Нього і між нами, людьми. У Дусі Святому Він виявив бажання бути Тим, хто буде єднати наше життя і надихати Його до сукупності та повноти, у Синові показав велич Свого задуму, щоб творіння було одно, як Отець із Сином.

Він, що всюди і все наповняє, бажає бути визнаним всюди і у всьому. Ми стаючи учасниками цього Спасенного діяння творимо видиме Царство Боже та прямуємо до втраченого раю.  Це не є якась утопічна ідея, а реальне запрошення туди, де нас чекають. Чекають, щоб відновилась цілковита єдність між Творцем і сотворінням. А це вже мрія, котра щодня може здійснюватися.

 

 

  1. Мріяти, скеровувати свої думки у майбутнє, планувати, щоб бути вічно разом. Планування спільного майбутнього – це дивитися в одному напрямку, це дати можливість ставити спільні цілі та їх разом досягати. Це стане своєрідною гарантією: якщо хочемо бути разом, маємо все робити спільно та іти до єдиної цілі.

Бог розділяє з нами План Спасіння, творячи Боже Царство на землі, ми об’єднуємось на спільному шляху до Небесного царства. Тому наші мрії  і бажання бути разом скріплюється у молитві:  об’єднані в єдиному проханні, у єдиному взаємному прощенні, в єдиній прославі і вдячності Богу.

Це ми називаємо єдність в Любові: як діти об’єднуються довкола люблячого батька, так діти Божі єднаються в Благодаті Господа нашого Ісуса Христа, в Любові Бога і Отця, в Причастя Святого Духа.

 

 

Що, на вашу думку, найкраще сприяє у наші дні в сопричастя/єдності нашої Церкви її глобальному вимірі?

Коли ми говоримо про глобальний, тобто вселенський вимір, то вже вказуємо про наслідок об’єднавчого поступового процесу малих спільнот в єдине ціле. Так було з первісною Церквою і так описано в Євангелії. Цей процес згідно Євангелії починається від єдності двох/трьох довкола Христа і переходить у творення малої церковної спільноти, яка у свою чергу, маючи потребу єднання із іншими, поступово входять у глобальний вимір. Для Церкви завжди було актуальним питання: як зберегти цю Єдність, адже  в цьому є Божа воля?

Збереження

Івана 6. 39 Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня

Івана: 17. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!

Я – в них, і ти – в мені, – щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене.

Тому Єдність – це задум Бога, що показує Його Божественну Природу. І все, що загрожує єдності йде всупереч Його Божественному задумові.

Виникає запитання: чому єдність не завжди є такою бажаною?

Бажання єдності в любові, щоб творити видиму присутність Христа – це найкраща причина у поясненні Сопричастя. Бажання єдності не є чужим для людини, адже була створена з Пресвятої Єдності у Людській єдності для Божественної єдності, після втрати єдності було віднайдено у Богочовічості.

 

Створення умов

Єдність є природною ознакою сотвореної людської природи, але після падіння людина спокусилась до розколу, та все ж туга за єдністю не полишає людину. Тому для Людини не є чужим чи штучним бажання єдності, є радше внутрішнім бажанням, яке потребує умов для його здійснення.

Причина

Одне і важливих умов єдності є причина. Людина тягнеться до спільноти, бо відчуває свою недостатність.

Потребує:

Захищеність

Взаємна допомога і підтримка

Обізнаність

 

 

Місце

 

 

 

 

 

Свідчення

Свідчення Любові до Бога – завжди потягало інших стати поруч і пізнавати Бога, шукати Його присутності та пережити Його Любов у Спільноті.

Де би ти не був, ти маєш можливість найти духовну сім’ю, братів і сестер, які свідчать присутність Бога. Ці свідчення можна відчути на конкретних парафіях/спільнотах і також завдяки відкритості через теперішні засоби спілкування. Церква відкрита (в широкому значенні) – це запрошення до зустрічі, а далі до діалогу і далі до співжиття.

Це свідчення має бути перш за все через духовних провідників: як це було за прикладом Христа та потім через апостолів. Християнство – це не ідея, це конкретні особи: Бог і Його діти, Церква-сім’я.

Універсальність, різноманітність гарно поєднуються, коли є Любов до Бога і взаємна любов між братами та сестрами.

 

Правдива Єдність твориться поступово та і середини. Адже те, що об’єднує дітей Божих – це Царство Отця. Кожна дитина Божа, котра приймає Любов Отця через Сина стає частинкою Великої Церкви. Ми можемо жити у різних кутках Землі, займатися різними справами, але свідомість того, що ми приналежимо до Божого люду буде нас об’єднувати духовно та у видимий спосіб.

Часто можна почути, що треба вірити у приватний спосіб «у серці» і це вказує на те, що людина не хоче зовнішньо визнати свою віру, не хоче належати до спільноти, не має потреби стати малою частинкою Христового Виноградника.

 

 

Які ви бачите загрози для нашої єдності та сопричастя внутрішні і зовнішні?

– Втрата покликання і дару розпізнання Божої волі,

– захоплення світськими(безбожними)методами у церковному житті, які витісняють християнський дух

– Некомпетентність і брак духовності веде, до замішання і підрив довіри.

 

Факт того, що рішення Соборів і Синодів не виконуються, змушує задуматися: чому? яка причина? Але ще більше вражає, що вже звикається до цього і тому сприймається спокійно. Це означає, що узаконюється поняття: не виконати – це так має бути.

З одної сторони: Церква не може насильно накидати і вимагати, як до цього вдалась старозавітня спільнота і звела ВІРУ лише до виконання приписів, за які можна було отримати нагороду, або бути покараним.  А з другої сторони Церкви не може байдуже ставитися до того, що потрібно приймати з вірою і любов’ю, та  зі страхом Божим.

Вірні та церковна ієрархія  має чудовий приклад Христа та апостолів.  Всі рішення Христа сприймалися Вірую –  І виконання їх це був досвід віри, тобто виконуючи їх, зростали у вірі.

Тому Церква у своїх пропозиціях та рішеннях має ставити великий акцент на нашому духовному зростанні, а не на зовнішньому виконанні вказівок і директив. Іншими словами має “хотітися” вірити. Тому що церковна спільнота це є спільнота віруючих людей.

На жаль дуже часто можна почути різні критики і зауваження у сторону церковної ієрархії,  що в свою чергу натякає на недовіру.  Зневіритися набагато легше ніж відновити довіру.

На сьогоднішній день Церква дуже часто займає перше місце в соціологічних дослідженнях стосовно довіри.  Але не забуваємо що це є “порівняльне” дослідження із іншими світськими інституціями. У порівнянні з іншими ми можемо бути кращими,  але в порівнянні із Христом і Святим Євангелієм цей показник буде зовсім інший.

Тому Церква має завжди в себе запитувати: що вона робить для того, щоб Віра і довіра людей була в постійному зростанні?

у людей було велике бажання довіряти Церкві  і не соромитися бути в ній?  Чи виконувати доручення та здійснювати церковні  проекти,  що є частиною Великого Божого проекту.

–  гіркий досвід  від конфліктів або неправильного пережиття єдності

Інколи складається враження, що люди не хочуть бути разом.  Процент розлучення сімей,  щоденні конфлікти між людьми  на роботі та на місцях проживання,  та ряд інших  критичних ситуацій  підбивають віру в людей,  з чого жити в єдності це дійсно дорога Спасіння.  Дуже часто люди повторюють ті самі помилки в церковних структурах.  І замість того, щоби Церква їх надихала,  вони впливають на Церкву  і тим самим дають погане свідчення  самим собі та іншим.

 

Звернути увагу ближньому майбутньому, щоб усувати згадані загрози та зміцнювати нашу Єдність і сопричастя?

– У час розвитку технологій є можливість «стати ближчими» до людей. Якщо Церква не стане ближче, то ці передові позиції займуть інші.

– Зменшення незамінимих посередників, які лише спотворюють образ Церкви, котра має бути Матір’ю,а не Мачухою.

 

  • Єдність – це процес внутрішній і тому потрібно уникати зовнішній методів втручання.
  • Єдність – це свідчення і тому, приклад є важливим
  • Єдність – це наслідок, а не ціль, тому що сієш, то будеш жати. Добре дерево не родить поганих плодів.
  • єдність  – це задум Бога, а не витвір людський і тому віра і відносини з Богом є основою в цьому процесі.

 

 

353 total views, 1 views today

Переглядів було:0