Хай Бог тебе благословить

цікава тема з незвичною назвою “Безліміт”.

Видрукувати Видрукувати |« назад

цікава тема з незвичною назвою  “Безліміт”.

Безліміт – це слово дуже часто чуємо у нашому повсякденні і вже не в якості якоїсь мрії, а реальної пропозиції. До цього поступово звикаємо і навіть вже інколи вимагаємо, щоб було “all inclusiv”, “скільки хочеш”. У цьому сучасному світі ми можемо з легкістю спокуситися на звабливі пропозиції «безліміту»: у спілкуванні, у відношеннях, у творчості ба й навіть у власних силах. Здається ми вже переступили межу можливого і нас вже нічого не стримує, не перешкоджає.

Не секрет, що людство завжди хотіло вийти за межі своїх можливостей і робити речі неможливі. Саме тоді надзвичайні явища, які ми називаємо чудом, перестануть існувати. Але чи насправді ми живемо в епоху реального “нереального безліміту”?

Задумаймося тепер над собою: Чи було у нас бажання вийти за межі наших обмежень, чи було у нас бажання зробити щось більше ніж нам дозволяють наші можливості?

Звичайно, що кожен з нас хотів зробити колись щось, що б перевищувало наші обмежені сили. Наприклад в нас в не одного інколи з’являється бажання з’їсти весь торт і хоч організм нам не дозволяє цього,  ми все ж таки хоч трошки стаємось задовольнити своє бажання. Інколи ми хотіли пронести важку сумку, пробігти швидше дистанцію. Тобто кожному з нас хотілось встановити свої рекорди життя. Іншими словами посунути планку своїх обмеженостей.  А бажання політати – це мабуть мрія усіх, але крил же немає, але є інші можливості піднятись на висоту. Отож як не своїми силами, то з допомогою інших, ми все ж сунули планку своїх “лімітів” подалі від себе. Але реальність нам все ж таки нагадувала, що планку ми то посунули, але чи на довго?
А чому ж ми так прагнемо цього безліміту?

Пригадаймо про свої відчуття під час мрій та уявлень про наші надможливості? Майже у всіх людей вони викликаю радість, задоволення, насолоду і бажання залишитись у цих мріях і не повертатись у обмежену реальність. Адже у цих думках ми відчуваємо свою “всемогутність”, у такому просторі можемо виконувати свої бажання і змінювати їх так, як нам вигідно. Це дійсно захоплюючий момент нашої уявної необмеженості. Може тому сучасний віртуальний світ так приваблює особливо молодих мрійників? Хоча і в тому уявному світі, де твої сили можуть бути надзвичайними, але все ж  межу настає … коли з’являється інших гравець.

Отож не все так просто з нашим “безлімітом”, бо у світі ми живемо не самі одні, а всі разом і кожен з нас, має власні мрії.

Так як ми хочемо мати неомеженість у наших бажаннях та мріях, так і інша людина має такі бажання. І нас багато на цій землі. Це означає, що у цьому світі кожен, маючи свій приватний світ, має його розділяти його з іншими.
Коли інша людина входить у наші мрії, тобто у наш «без ліміт», зі своїми мріями, які можуть бути відмінними та та навіть суперечити нашим, ось тоді наш “без ліміт” зустрічається із лімітом. Це ще пощастить, коли би ми просто не прийняли суперечливі мрії, проігнорувати і пішли собі далі, незважаючи на цю «перешкоду». Але буває так, що та людина, що увійшла у наш «безліміт», не є пересічною, а близькою і вона має мати місце у наших мріях. Ось так виникає трудність: близька людина, на жаль, не підтримує нас, а прямує в зовсім іншому напрямку. А ми вже  розсмакували і навіть пережили радість від результату сповнення наших мрій…  Що тоді….?

Нам стає дуже боляче і приходиться робити не легкий вибір:

– прийняти її «безліміт» і відмовитись від свого
– відмовитись від спільної подальшої дороги з цією людиною?
– а можливо піти на компроміс… і це все рівно відмовитись від частини своїх мрій.

Все це нас повертає до думки, що наш безліміт у цьому спільному світі приречений бути лише на рівні фантастики.

Можемо зауважити, що буває таке, коли ми з іншою людиною мріємо в одному напрямку, доповнюємо один одного, підштовхуємо вперед один одного, збільшуючи наш ліміт . Тоді ми з подвійною силою летимо разом у наших мріях. Це прекрасно!

Та все ж уявімо: як би то було, якщо б ми не мали обмежень і всі наші бажання змогли би реалізовувати в реальності, а не лише в уяві.

Пригадаймо Ісуса, який не раз запрошував вийти за межі своїх обмеженостей і на собі показував приклад. Ісус сказав: коли ми будемо мати віру, хоча б як у гірчичній горошині, ми зможемо сказати горі пересунься і вона пересунеться. Все можливо тому, хто вірує.

Уявімо собі, що ми всі, мільярди людей, що тепер живемо у світі, стали всемогутніми і кожен хоче виконувати лише свою волю, свої бажання.

Пропозиція приваблива…

Та водночас, ділячись нашими мріями, ми дійдемо до того, що кожен задовільняючи свої бажання у нашій необмеженій всемогутності, створив би своєю поведінкою хаос. Як показано це у різний фантастичних фільмах  ми б знищили світ і самих себе у дуже короткий час.

Отож, чому все таки Бог залишив привілегію всемогутності тільки для Себе?

– хотів бути вищим над нами? А може з безмежної любові до своїх дітей, оберігає нас від самознищення…?

 

Але залишається питання, якщо в нас закладено Богом, прагнення робити більше ніж ми можемо. То можливо Бог для нас залишив можливість, все таки бути не обмеженими у наших обмеженнях?

Зустріч 2

 

ми продовжили говорити про безліміт та ліміт.

Тему отець розпочав, інтригуючи: ми мали відгадати слово за навідними запитаннями — це слово ніколи не згадувалось у Старому Завіті, вперше це слово у Святому Писанні ми почули лиш у Новому Завіті і згадується у Євангелії Ісусом воно лиш 2 рази. А в посланнях 27.

Це слово ми чуємо ще з дитинства і заклики і вимоги від нас цього вимагають, це слово є часто вживане і всім відоме, дуже часто люди прагнуть досягти цього, його можна прирівняти до слова «еталон».

У результаті наших здогадок виявилося, що запитання стосувались слова «досконалість».

Першим нашим завданням було знайти синоніми до цього слова: довершеність, всемогутність, ідеальність, взірець, самодостатність.

Опісля отець задав ще одне цікаве запитання: «чого досконала людина не може зробити?» Відповідь була простою — вона не може помилятися, а все інше вона робить ідеально і все може, краще від неї ніхто не може зробити.

Ми зробили висновок, що досконалих людей немає, часто ми просто ідеалізуємо самі себе та інших людей, ми бачимо в них лише те, що ми бажаємо бачити, а коли ми зауважуємо, що вони не відповідають нашим уявленням про них, приходить розчарування.

 

До того ж саме уявлення досконалості зводиться лише до того, що краще бути не може! Що це

 

Чому ж тоді ми тоді так прагнемо бути досконалими, і чому Ісус нам каже: “Будьте досконалі”?

Як вже було сказано вище, цього слова «досконалість» у Старому Завіті не було й згадки, ми його бачимо вперше у Новому Завіті і це могло бути під впливом грецької філософіі, бо саме греки дуже клопотались бути ідеальними у тілі, у розумі у ділах. Завдяки таким філософським напрямкам і сформувалась ідея: бездоганної людини. І цей пошук ідеальної людини і був шляхом до щастя, відповідно той, хто не осягнув досконалості мав почуватися нещасливим.

Якщо ми заглибимось у таку ідеалістичну  філософію, то зрозуміємо, що вона сама у собі суперечить, адже, якщо людина вже осягне досконалості, то виходить, що вона вже осягнула максимум і є на вершині, дальше підніматися їй уже нікуди, а це показує ліміт її можливостей, обмеження, а хіба досконалий може бути обмежений, якщо обмеження є ознакою недосконалості?

Бути чемпіоном, бути найвідомішим, людиною року, найкращим серед всіх – це все можливо, але на довго? Ось тому ідея такої досконалості у порівнянні із іншими – це лиш можливість на деякий час.

Світ нам нав’язує бути досконалими і пропонує нам свої стандарти, за якими ми маємо жити.

Змалечку нам нав’язують уявлення до чого нам прагнути, наприклад: вивчитися, здобути професію, посадити дерево, побудувати хату, народити сина і т.д. І якщо ми цього не досягаємо, то відчуваємо співчутливі погляди інших і з часом самі себе відчуваємо нещасними.

Ми боїмось обмеженості, не маємо бажання ставити самі собі «НІ»: не можна, не для мене, не потрібно мені це, бо переконані, що це обмежує нас і перешкоджає особистому щастю, бо тоді ми не є всемогутні і всеможучі. Це дуже б’є по самолюбству особливо молодих людей, які би хотіли все і відразу.

 

Ісус пропонує нам інших розуміння досконалості.

Ісус не сказав «станьте», «досягніть чи здобудьте» досконалість. Його слова дуже прості:

«Будьте досконалі!» і не відповідно до якоїсь твоєї чи чужої ідеї. Будьте досконалі, як Отець наш Небесний, або в іншому уривку ці слова звучать: “Будьте милосердні, як  Отець наш Небесний”.

 

Бог нам пропонує бути подібними до Нього, не видумуючи якихось ідейних стандартів, чи неможливих ідеалів, які живуть лише у світі фантазій.

Ми схильні також ідеалізувати людину, навіть її обожествлювати, але це все рівно є обман.

Отож чуємо заклик до досконалості не як заміна, чи конкуренція Богу, але як приклад до наслідування. Це стане можливо, коли будемо мати тісні відносини з Ним.

Бог не очікує від нас досконалості у розумінні: непомильності, ідеальності. Бо це лиш Йому властиво. Більше того, Божа любов до нас є досконалою, бо  Він нас любить не через вимушену потребу любити, але зі свого вільного бажання, із любові, адже Сам Бог є Любов.

Ми  ж відчуваємо потребу любити іншу людину і також бути любленими, бо ми є обмеженні і тому маємо потреба один в одному, така любов не може бути досконалою, бо виходить з причини потреби, але така любов може під надхненям Божим перемінитися у Досконалу любов.

 

Як висновок:

Сміт і Бог мають різні розуміння досконалості.

Ми не можемо бути досконалими у розумінні бездоганності та абсолютної непомильності, всемогутності і необмежених можливостей. Але можемо бути щасливими, у нашій недосконалості, яка допомагає наш шукати досконалих відносин.

Якщо у наших обмеженнях ми  побачимо свою ідентичність і будемо єднатись з ближніми, які мають інші обмеження, і таким чином свою ідентичність, то подібно гри у пазл, ми можемо доповнювати один одного і товрити чудову картину Божого задуму.

Якщо ми не будемо прагнути до ідеальної досконалості, яка більше визнажує і вводить людину потім розчарування, то нас не спіткає самотність і розчарування, а тільки бажання бути з ближніми та творити взаємну підтримку.

Бога Всемогутній, який з безмежної любові надихає нас до єдності між собою у шляху до Його Царства, бажає, щоб ми спаслися не подинці, а разом. Щоб бути разом, потрібно могти і хотіти добровільно зрікатися свого, а з радістю приймати світ іншого.

141 total views, 1 views today

Переглядів було:0