Вавилон – місто, імперія, тоталітаризм
Буття 11. Вавилонська вежа 1-9;
1 Уся земля мала одну мову й одні слова. 2 І сталося, що люди, пересуваючися зо сходу, знайшли рівнину в Шінеар-краю й осілись там. 3 Вони сказали один до одного: Нумо лишень робити цеглу та випалювати її. І була цегла їм за камінь, а земляна смола за заправу. 4 Та й сказали: Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі. 5 Тоді зійшов Господь побачити місто й вежу, що їх сини чоловічі будували 6 і мовив Господь: Оце вони один народ і мова в них усіх одна, і це щойно початок їхньої праці: тож що вони не задумають, не буде їм важко зробити. 7 Отож зійдімо наниз і помішаймо там їх мову, щоб не розуміли одне одного. 8 І розсіяв їх Господь звідтіля по всій землі, й вони перестали будувати місто. 9 Тому то названо його Бабел (Вавилон), бо там Господь помішав мову всієї землі й звідти розсіяв їх Господь по всій землі.
[1]
Ми чатаємо цю біблійну історію і перше, що вражає в контексті нашої теми Єдності – це ідеальні ознаки об’єднання людей: єдине місце, єдина мова, спільна працю в одній цілі. Як висновок цього оповідання ми розуміємо, що Богові це не сподобалось. Але тут хіба йдеться про особисті страхи Бога перед якоюсь вежою? Насправді сама історія може нам розкрити глибший зміст.
Мати одну мову і вживати ті самі терміни, ті самі слова дають нам основу для того, щоб зробити висновок про ознаки Імперії, яка народжувалася
Кожна Імперія має потребу в тому, щоб був уніформізм, однаковість. Коли сильніший перемагає слабшого, більшість перемагає меншість, гіганти поглинають малих, тоді виходить імперія.
Коли заглянемо в історію, то кожна імперія перенесла із собою не тільки свою єдину політичну силу, але єдину мову і культуру. Вистачає пригадати наслідки імперії Риму та Візантії, Гітлерівського рейху чи Радянського Союзу . Це все обумовлено тим, що так легше керувати і утримувати людей, адже різновидність ускладнює вплив на людей. легше людей змусити підлаштуватися під Імперію, ніж самому підлаштовуватися під різновидності людей. Такий підхід не обов’язково мусить бути лише в чисельних групах людей, такі явища імперіалістичного мислення є навіть у сім’ях: де центром усього життя є лише одна особа, а інші мають підлаштовуватися під неї.
В історії Вавилонської вежі є спасаюча рука Господа: це тоді, коли Сам Бог сходить до людей. Зміна Господнього плану: бути в одному рівному місці, творити щось однолітне – ен сподобалось Богу вже на початку. Ознакою його перебування стало урізноманітнення мов, це створило умови, для того, щоб люди почали розходитись один від одного.
Коли Господь дав різні мови, для людей стало велике випробування. Вони почали не розумітися між собою. Для нас це може бути трохи дивним: тому що, коли люди не розуміється у словесних термінах, то вони переходять тоді на безсловесні, тобто мову жестів. І в нас також побутує такий вислів: Якщо хочеш порозумітися, то порозумієшься, а якщо ні, то навіть і одна мова не допоможе. Отож ті, котрі виросли із таким одноманітним мисленням, котрі виросли в закритості і звикли до однакового середовища, стають приречені бути на одному місці і пнутися лише до штучної досконалості, пнятися лише вгору.
Сам характер бажання: бути вище всіх, перестрахувати себе, щоб не постраждати від потопу, не довіритися Богу Творцю, жити в супереч Його планів. – це все ознаки самознищення самої групи, яка уникає важливих цінностей спільного життя:
Послання Апостола Павла до Филип’ян 1, 27 – 2, 4.
27. Браття, поводьтеся гідно Євангелія Христового, щоб я, чи то як прийду й вас побачу, чи то бувши далеко, чув про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру, 28. ні в чому не боявшися ваших противників; це буде для них певним знаком погибелі, а для вас – спасінням і то від Бога, 29. бож вам дана ласка Христа не тільки вірувати в нього, але за нього також і страждати. 30. Так ви переносите те саме змагання, яке ви бачили в мені та яке й тепер в мені, як це вам відомо.
1. Коли, отже, є в Христі яка утіха, коли є яка відрада в любові, коли є яка спільність духа та яке серце і милосердя, сповніте мою радість: 2. думайте те саме, майте ту саму любов, будьте однодушні і однієї думки. 3. Не робіть нічого з суперечки чи для марної слави, але, вважаючи в покорі один одного за більшого від себе, 4. майте на увазі користь не власну, але інших.
[2] 
[3]
Церква п’ятдесятниці
Діяння апостолів 2,1-13; 37-47
2. Зіслання Святого Духа 1-13; перша християнська громада 42-47
1 А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. 2 Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. 3 І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. 4 Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. 5 А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. 6 І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. 7 Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? 8 Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: 9 партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, 10 Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, 11 юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» 12 Всі дивувались і, збентежені, один до одного казали: «Що б це могло бути?»
37 Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: «Що нам робити, мужі брати?» 38 Петро ж до них: «Покайтесь», каже, «і нехай кожний з вас охриститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. 39 Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог.» 40 І ще іншими багатьма словами він свідчив їм та умовляв їх: «Рятуйтеся від цього лукавого поріддя.» 41 Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ. 42 Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. 43 І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили. 44 Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. 45 Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. 46 Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; 47 хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися.
У цьому тексті ми бачимо як апостоли сидять у домі в очікуванні, але це не означає, що так має бути завжди. Вони виконують волю Спасителя. Це з часом виявився лише початок того, що стане великим динамічним рухом, що бере початок згори.
У віршах з 1 по 13 глави 2 ми бачимо великий опис події, яка викликає захоплення і водночас потребує пояснення. Адже вона закінчується запитанням: ” Всі дивувались і, збентежені, один до одного казали: «Що б це могло бути?»” 14-36 знаходимо пояснення устами апостола Петра. Те, що було пророцтвом, сьогодні здійснилося на очах ваших. Це не випадковість, але діяння Духа Святого. Саме ці слова переходять поступово у діяння: маємо народження церкви, 3000 осіб христилися, і мали ознаки спільного життя в любові.
[4]
http://kyiv-pravosl.info/2015/05/31/ikonohrafiya-zobrazhennya-zishestya-svyatoho-duha-na-apostoliv/
https://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/icon/holyday_iconografy/descent/71301/
Космос, що з грецької перекладаємо як «люди», «людство», – алегорична постать усіх людей на землі – тримає плахту з дванадцятьма сувоями, що вказують на дванадцять поколінь Ізраїля, які врешті-решт будуть спасенні та повернені в лоно Отця, навіть після найбрутальніших відступів. Тут пригадую слова митрополита Антонія Сурожського: «…від любові Бога не втекти…» («Духовное путешествие»). Інша інтерпретація дванадцятьох сувоїв старця Космоса стосується дванадцятьох апостолів, які мають продовжувати місію Христа, а отже – мають розділитися та йти проповідувати до інших народів, адже тепер вони «почали говорити іншими мовами» (Ді. 2, 4). Інколи в монументальному виконанні Зішестя Святого Духа в куполах храмів навіть можна побачити підпис біля кожного з апостолів, якою мовою він проповідував. Така «лінгвістична мозаїка» є в одному з куполів собору св. Марка у Венеції. Є приклади, коли замість Космосу іконописці зображали пророка Йоіла. Він сидить з короною на троні і тримає книгу, на якій дванадцять сувоїв. Такий тип пов’язаний зі словами пророка (Йоіл 3, 1-2): «Я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини і Ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитися, і ваші юнаки будуть бачити видіння. Та й на рабів та на рабинь того часу я виллю мій дух».
Інші дослідники кажуть, що Космос є уособленням володаря світу, який перебуває у темряві незнання та невірства, тому він зображений на темному тлі. Інколи царя цього світу пишуть за решіткою, яка ніби утримує людство у полоні невідання вчення Бога, що воплотився. Словом, ви зрозуміли, що Космос – це поліфункціональна фігура в цій іконі.
Ми бачимо діяння Духа Святого, що виявляється на тих, хто його прийняв
– сходить на всіх
– З повагою ставиться до тих, які є є різних народностей і мов.
– можемо звернути увагу що тут повторюється тоталітаризм мовний культурний національний. Тобто церква стає на служіння мова культура і національність стають лише засобами, до яких виражається повага, ага але при цьому не надається ніякої одноманітності, як це проявилось в історії Вавилонської вежі.