Життя зрячої людини – це великий дар. Людина через здоровий зір багато пізнає в своєму житті. Зір дозволяє жити самостійно і самостійно використовувати все, що належить життю. Зорова пам’ять не одного виручила. Зір не одному врятував життя.
Природнім є тоді, коли пробуджується співчуття до тих, хто позбавлений з різних причин Божого дару: бачити.
Читаючи історію про сліпців, дивує той факт, що ці незрячі не попросили дару бачити, натомість, покірно благали помилування: “Ісусе, сину Давидів, помилуй нас”. Можна сказати, що вони ризикували сильно, бо помилування могло бути в інший спосіб. А можливо вони були переконані, що потрібно просити саме помилування.
А нас ця історія може наштовхнути на цікаві роздуми. Читати далі Потрібно бачити так, щоб не втратити здатність довіряти
Дитина повернулась додому десь під вечір і подзвонила в двері, щоб їй відкрили. Батьки чекали, тому із поспіхом радо відкрили двері і дещо здивувались. На порозі стояло дитя, котре лише нагадувало їхню дитину. Справа в тому, що вона була настільки брудна, що її нелегко було впізнати відразу, навіть батькам. Голос дитини підтвердив свою приналежність до сім’ї, і першим словом було: «Я дуже хочу їсти! Дайте мені щось повечеряти і відразу буду йти спати»
Одного разу син побачив, як батько прийшов додому і старанно ховав, як потім з’ясувалось, вкрадену річ. Батько-злодій зауважив здивування сина і наказав нікому не розповідати про це, що він побачив, бо таке потрібно приховувати від усіх, щоб не було біди. Син вірно дотримався обіцянки і нікому не розказав.
Тато з мамою сиділи разом і дивилися на своїх дітей, як вони бавилися. Дітям було весело, а батьки спостерігали і раділи з того, як добре є дітям. Так буває зі всіма батьками! Життя дітей – це радість для батьків. Оскільки більше Отець наш небесний радіє нами, нашим життям! 
Одного дня, ти мене запитав: як у мене справи?