Духовні роздуми

Дорогі браття і сестри у Христі, об’єднані у радості Торжества Воплочення, сьогодні Свята Церква нам пригадує про події, що сталися після народження Ісуса.
Йосиф, попереджений у сні, разом із Марією і дитятком були змушений втікати до Єгипту.
Ось так через одну людину – Ірода, Ісус стає скитальцем i вже початку свого земського життя живе долею людини, котра залишає свою батьківщину та йде у незнаний світ.
Така подорож стає для Пресвятої родини продовженням дороги віри. Адже у житті скитальця важливим є довіритись Божому провидінню і тоді відкриваються очі на можливість мати щось краще. Людина у нових обставинах робить сміливі і мужні кроки: пізнання нового, відкритість до незнаного, довіра до незнайомого, надія на краще, любов до чужого. Читати далі »

Дорогі браття і сестри у Христі, ще кілька днів залишилось до Торжества Христового Різдва і сьогодні свята Церква запрошує нас до приготування пережиття цієї знаменної події.
Найперше хочу звернути нашу увагу, що у сьогоднішньому уривку (Євангеліє від Матея 1, 1-25.) ми часто чули дивний вислів, що один породив іншого: “Авраам породив Ісаака” і т.д. У цьому є глибокий зміст, що пригадує нам про початок шляху віри, коли Авраам дав духовне життя своєму сину, а той передав своєму і так віра передавалась з покоління в покоління.
Можу з впевненістю сказати, що багато з нас стали немов Авраам: зустріли Бога, повірили в Нього і тепер передають це духовне життя своїм дітям. Як це прекрасно, коли ми творимо цей духовний родовід! Як це знаменно, коли через нас проходить Боже благословення і залишається на дітях, які у свою чергу передадуть своїм дітям.
Таїнство воплочення Читати далі »

320 total views, 2 views today

Ось завершується день, останній день цього місяця. У розмовах часто згадують, що приходить завершення чергового року. Хтось до цього готується поважно, як до свята, а хтось сприймає це скептично. Нам, християнам, ця подія дещо затьмарює одне із важливих свят, в якому згадуємо подію з життя Спасителя – Його Обрізання, при якому надавалось ім’я – Ісус, тобто Спаситель.
Для нас, християн, вже стало звичним приймати людське і надавати йому духовного значення. Свято державне, а ми його наповнюємо духовним змістом. Яким? Читати далі »

Дорогі браття і сестри у Христі, слухаючи історію про запрошених на вечерю гостей(Луки 14, 16-24.), ми могли пригадати також подібні ситуації із свого життя, коли ми самі запрошували до себе в гості, або ж і нас було запрошено. І не обійшлось без того, коли хтось не прийшов, не відгукнувся на запрошення.

Звичайно, що були оправдання і пояснення відсутності, щось як було у цій притчі.
Ніхто не ставить під сумнів сказаних слів, більше того ніхто не ставить під сумнів сумлінність цих людей: бо ж треба було подивитись на поле, треба було випробувати волів, бо який же ти господар? А який ти сім’янин, якщо ти не тримаєшся своєї сім’ї?
Всі ці люди показали себе по-людськи із кращої сторони. Та все ж слова господаря: «ніхто із запрошених не покуштує моєї вечері» нас насторожують. Бо в цих словах ми відчуваємо біль, жаль, що так сталось. Складається враження, що відносини між господарем та запрошеними зіпсувались.
Натомість почалась історія із іншими, тими, хто був на дорозі, хто навіть не знав раніше господаря. Читати далі »

Дорогі браття і сестри у Христі, у цю неділю ми згадуємо про зустріч Христа із скорченою жінкою, яка описана у Євангелії від Луки  (13, 10-17).

Цей випадок привертає нашу увагу не тільки дивовижним зціленням, але і сам хід подій торкає до глибини і ставить багато знаків запитань стосовно і нашого духовного життя.

Господь прийшов до синагоги, до місця зустрічі людини із Богом. Синагога – це святе місце, тому люди пригодили у цей молитовний дім задля освячення. Щось подібно і ми приходимо до храму, щоб наповнюватися священним і освячувальним.

У синагозі були різні люди, але одна з ним привернула увагу Спасителя. Він подивився на скорчену жінку і сам перший покликав її та забажав зцілення, сам простягнув руки до неї, показуючи цим Свою любов до тих, хто перебуває в полоні недуги, хто не може звести очей своїх до неба, хто пригнічений і скорчений.

Нам, учням Христа, це чудова пригадка, що наше покликання – це бути чутливими особливо до тих, котрі приходять у святе, і ми маємо найперше побачити таких людей і стати частиною історії їхнього життя. Наш погляд, наші обійми, наш близькість – це знаки потіхи і підтримки. Читати далі »