Духовні роздуми

Дорогі браття і сестри у Христі, у цю неділю ми згадуємо про зустріч Христа із скорченою жінкою, яка описана у Євангелії від Луки  (13, 10-17).

Цей випадок привертає нашу увагу не тільки дивовижним зціленням, але і сам хід подій торкає до глибини і ставить багато знаків запитань стосовно і нашого духовного життя.

Господь прийшов до синагоги, до місця зустрічі людини із Богом. Синагога – це святе місце, тому люди пригодили у цей молитовний дім задля освячення. Щось подібно і ми приходимо до храму, щоб наповнюватися священним і освячувальним.

У синагозі були різні люди, але одна з ним привернула увагу Спасителя. Він подивився на скорчену жінку і сам перший покликав її та забажав зцілення, сам простягнув руки до неї, показуючи цим Свою любов до тих, хто перебуває в полоні недуги, хто не може звести очей своїх до неба, хто пригнічений і скорчений.

Нам, учням Христа, це чудова пригадка, що наше покликання – це бути чутливими особливо до тих, котрі приходять у святе, і ми маємо найперше побачити таких людей і стати частиною історії їхнього життя. Наш погляд, наші обійми, наш близькість – це знаки потіхи і підтримки. Читати далі »

Я не хочу бути в Церкві, яка … 

– яка вчить тільки просити, бо виховує лінивих попрошайків.

– яка вчить тільки приватної молитви, бо виховує майбутніх егоїстів

Читати далі »

Дорогі браття і сестри, в притчі, яку оповів Ісус, ми бачимо, як через обильний урожай Бог благословив одного чоловіка і як через його безумство, він накликав на себе справжнє нещастя. Так, саме нещастя, яке його вже чекало через розчарування, бо наївно мріяв про довге і безтурботне життя, а насправді його вже чекала смерть і правдоподібно місце страждань, місце всіх егоїстів.
Хочеться звернути увагу, що цей чоловік, якому пощастило, нікому ще поганого нічого не зробив, він лише почав «думати в собі». Як виявилось у цих думках лише про себе не знайшлося місце нікому більше і ці думки вже вели його до погибелі. Ця притча є незрозумілою для сучасного світу, який живе саме за цим принципом: накопичення і забезпечення собі безтурботного майбутнього лише для себе. Незрозуміла тим, хто перейнявся сучасним духом цього матеріального світу. А для віруючих людей, які знають задум Божий, це ще одне підтвердження того, як небезпечно впасти у спокусу егоїзму і призвести себе до “духовної смерті”. Читати далі »

Дорогі браття і сестри, Євангеліє Луки 10, 25-37 нам розповідає про зустріч законовчителя із Ісусом. Відразу вражає те, що сам будучи учителем, він звертається до Христа «Учителю», даючи йому запитання про вічне життя. І хоч той мудрагель спокушаючи питав, наш Учитель показує себе справжнім учителем, бо не провокується і не дає готової відповіді відразу, а допомагає віднайти її. Спочатку запрошує до пригадки Святого Письма, а далі запрошує поглянути на життєву історію. Адже Бог діє в історії Людини. В кожній історії людини є ознаки присутності Бога, Його присутність є часто тиха і невидима, але з явними знаками Любові.

По любові між собою – пізнають, що ви мої учні

Той назвав його “Учителем”, але чи Ісус назвав його Своїм учнем? Любов стає основним критерієм бути учнем Ісуса, бути з Ним. Дві заповіді Любові є не тільки дорогою до Божого Царства, але вже є Божим Царством тут на землі, хто увійшов у це Царство, той вже відчув присмак раю. Учні Ісуса знають, що таке рай. Читати далі »

Дорогі браття і сестри, читаючи історію з Євангелії від Луки  (Лк.8,41-56) про уздоровлення кровоточивої жінки та воскресіння дочки начальника синагоги, ми можемо зауважити, що ці дві різні історії, насправді творять одну єдину історію, яка поєднується Самим Богом.
Так, це була історія Бога, котрий зустрічає страждущих людей, що зустрічаються біля Нього і стають частиною Його великої історії. У цій зустрічі поєднані два різних світи. З однієї сторони – чоловік, в якого трудність із 12-річною дитиною, а з іншої – жінка, яка стільки ж років страждає. Обоє вони на порозі смерті. Він, голова синагоги – відома і публічна особистість, а вона – та, котра вимушена ховатись від усіх, приречена на забуття ще за життя. Він поважний та шанований чоловік і за нього переживають інші, а вона самотня постійно ходила з думкою, чи ще комусь потрібна?
Так, у них було спільне – біль, страждання, страх… Але таке хіба об’єднює? І навіть, якщо так, то це хіба буде на довго? І таке “страждаюче” єднання до чого приведе?
Важливо зауважити, що вони, і подібні їм, не мали багато шансів зустріти одне одного у звичайному житті. Це щось дивовижне! До Бога приходять люди такі різні, що у звичайному житті не зустрілись би ніколи. Але вони зустрілись. Їхня віра привела до одного джерела милосердя – до Христа. Вони шукали Його і зустрілись між собою. Бог уміє поєднувати!

Така історія може нам пригадати Церкву – спільноту людей, які зібрані в ім‘я Бога. Читати далі »