Кожного разу, коли дивимось на ікону, пригадуємо собі, що ми також є створені на образ і подобу Божу.
Коли бачимо ікону припавшу порохом, розуміємо, що це може статися із нами і тоді вже мало хто може розпізнати у нас правдивий первісний образ.
Коли бачимо ікону на неналежному місці, без пошани та використану не за призначенням, то внутрішньо відчуваємо, що так не має бути, адже вона потребує достойнішого місця.  Адже почитаючи ікону, ми виявляємо повагу до того, хто у ній описаний. Коли дивимося на себе чи іншу людину,  ми віруємо, що перед нами образ Божий, котрий ціниться перш за все через те, що він діло рук Творця?
Цей час посту має бути часом відновлення нашого уподіблення до Бога.
Читати далі Входимо в Піст із іконою, щоб відновити у нас Ікону Божу →

Коли зображуємо те, що не бачили, або те, що не існує, це є плід нашої фантазії. Більше того, ми стаємо початком і творцем цієї ідеї. Іншими словами цей образ, витворений нами, є нашою власністю і ми є його володарем.
Коли люди цікавились вищою силою і не бачили її, то самі собі уявляли це божество. Хтось його бачив у вогні, хтось у воді, а хтось відчував особливу енергія від якогось природного явища чи матеріальної речі. Це було природнім: якщо щось є сильніше від мене – значить йому потрібно поклонятися.

Так було до того часу, коли людство не віднайшло дорогу до Єдиного Правдивого Бога. Але все ж таки краще сказати: коли Сам Бог не віднайшов дорогу до серця людини і об’явив Себе Самого. Так, і саме так. Бог себе об’явив людству: невідоме стало об’явленим, хоч і далі залишилось не до кінця відомим.

Читати далі Бог прийшов на землю, щоб нас ще раз переконати у тому, що Він є! Є живий Бог, не ідол, чи людська видумка! →