Господь сіє зерна надії. І які вже є плоди цього ювілейного року?
Дорогі браття і сестри у Христі, сьогоднішні ми слухаємо особливу притчу, яка відразу сповнюється на нас в часі її слухання – це Притча про Сіяча (Лк. 8, 5-15). Вона не просто описує різні типи слухачів, серед яких, кожен може себе впізнати, але й спонукає нас особливо в цей Рік Надії звернути увагу на безмежну надію Бога і нашу особисту участь у відповідальності за плоди надії.
Господь сіє з надією
“Вийшов сіяч сіяти своє зерно…” (Лк. 8:5). У цьому простому образі закладено таїнство Божої любові, яка діє, яка ділиться, яка надіється. Сівач, це сам Господь, від Якого все походить, а Його зерно – це Слово Боже (Лк. 8:11), це не тільки Його істина, Його обіцянка – це вияв Його Любові.
Господь сіє щедро, Він не скупий. Можливо, хтось Його осудить, що він марнотратний, бо не береже зерно, а розкидає його навіть на дорогу, у місце, де може прорости терня і на камʼянийстий ґрунт. І саме це свідчить про Його безмежну Надію. Господь знає, що частина Його зусиль може бути марною, але Він Йому важливо, щоб ми пізнали Його Любов і досвідчили Його сподівання.
Отець посилає найцінніше – Свого Сина, щоб Він став цим Зерном, кинутим у наш світ, щоб ми мали життя. Він довіряє нам не просто якесь Своє вчення, а Свого Сина, в якому Отець, виявляє Самого Себе.
Прийнявши Сина, людство побачить, щоб дуже чудесне: не тільки зріст, але й помноження. Не прийнявши і не давши плоду, зерно перестає жити і не зможе розмножуватися у світі. Люди того часу добре знали: якщо не буде плоду зерна, не буде з часом і самого зерна. Не буде чим сіяти. А як не посієш, то не пожнеш. Прочитати все »
Минають роки: 1.2.3….49
Минають роки
Їх вже багато минуло
Дорослішаю і старію(старішаю), прощаюсь із минулим вже етапом і зустрічаю наступний, для мене – це більш відповідальний період мого життя.
Все більше і більше відчуваю присутність Бога у своєму житті, яке врешті вже давно не моє… Він дає мені особливий дар – відчути те, що Він відчував, коли жив серед людей….
На днях одна людина так і сказала: я вас тепер розумію краще, ви мабуть відчуваєте те, що відчував Ісус, коли був з апостолами.
Так, для мене історії з Євангеліє часто стають реальністю у моєму житті.
Я пробую і часто вдається побачити Бога і у Ньому побачити себе. У Ньому моє відображення є іншим, ніж я собі уявляв, думаючи про свою недостойність і грішність. У Ньому, я завжди у сяйві та завжди у славі! Він ніколи не соромиться мене і приймає мене таким, яким я є.
Він не змушує мене бути іншим, Він просто огортає мене Своім поглядом і благословляє. Мені й не треба говорити і дорікати… Я сам бачу різницю між моєю темрявою і Його світлом… це й так зрозуміло
Це така велика сила Його благословення, що змушує мене шукати Його Очей, Його погляду любові. Тоді все інше стає не таким вже цікавим і захоплюючим.
Прочитати все »
Ісус повертає надію і життя тим, хто Його слухає
Дорогі браття і сестри у Христі, завдяки євангельському уривку від Луки (Лк. 7, 11-16) ми стаємо свідками зустрічі Життя зі Смертю, Надії з Відчаєм.
Коли відбувається похорон, ми говоримо: “проводжаємо людину в останню путь”. Цeй вислів “остання путь” наповнений сумом, бо ми відчуваємо, що людина завершує свою земську подорож і ми супроводжуємо її в останнє. Ця розлука є справжньою. Пережити таку втрату – це боляче, особливо для матері вдови, яка втрачає єдиного сина. Залишитись самою – це є найглибший душевний біль.
Звичайно, що нам важко змиритися з такою розлукою, що сталась з причини смерть. Ми всі відчуваємо, що покликані бути разом, а не розлучатись, покликані до життя, а не до смерті.
Прочитати все »
Бог ставить запитання і запрошує нас до пошуку відповіді. А хіба Він не знає все?
Дорогі брати і сестри у Христі! Цей ювілейний рік – це запрошення Святої Церкви прожити цей рік як паломники надії.
Кожне паломництво – це шлях від нашого звичного місця до святого місця, від наших звичних буднів до надзвичайного, до того, що нас очистить, наповнить і перемінить.
Прийти на святе місце і відразу отримати те, що ти хочеш – це більше подібно до магізму, ніж до досвіду віри, це обман. Хтось інколи так заоохочує: поїдь туди і все станеться, як ти хочеш! будеш мати те, що ти давно вже не можеш мати! Святе місце – це місце зустрічі із Святим, тому називається святе, але це не місце, де виконуються твої бажання.
На цій дорозі ми зустрічаємо різні ситуації, різні виклики. Але для віруючої людини, для паломника, немає випадковостей. Ми віримо в Боже Провидіння і намагаємося в усьому – у словах людей, у подіях, у власних думках – пізнати Божу волю, зауважити “знаки надії”, якими Бог підтримує нас на дорозі спасіння.
І все ж, коли ми, люди, обираємо неправильний шлях, коли схиляємося до того, що не корисним для нас усіх, то Бог, бажаючи нас зупинити і повернути на дорогу спасіння, ставить нам запитання. Дуже часто людина ставить собі запитання… але чи є у них відповіді натхнені надією? Прочитати все »
Чому Петро сказав: «я грішний» замість «Я успішний»?
Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки (Лк. 5:1–11) ми чуємо розповідь про чудесний улов риби апостолами. Рибу зловили вони, але чи була у цьому їхня заслуга? Адже вони трудились всю ніч, а тепер вони взагалі не трудились і стали вмить успішними.
Це надзвичайне диво стало можливим лише завдяки одному: Петро послухався Христа і на Його слово вони закинули сіті. Ця історія стала для Петра глибоким духовним пережиттям і як подібні історії нашого життя можуть для кожного з нас стати нагодою пізнання Божої величі і нашої немочі.
Пастка людського успіху
У світі, в якому ми живемо, постійно звертається увага до матеріального успіху, до результату. Головне – це показати результат. Повні сіті – це значні досягнення на роботі, фінансове забезпечення, це тоді, коли чогось багато! Від малечку до зрілої старості – ми постійно женемось, щоб досягти результату і це приностить нам радість. Дивлячись на наші досягнення, ми відчуваємо себе щасливими. Усе це ми дуже часто поспішаємо приписати собі: своїм здібностям, своєму досвіду та важкій праці. І лише з часом зауважуємо, що ця радість швидко минає, бо ця радість “минула” радість. Це все сталось вже в минулому. А що тепер буде в майбутньому? Прочитати все »
Чи може бути надія без смирення, а смирення без надії?
Дорогі брати і сестри у Христі, сьогоднішній уривок з Євангелія від Матея (Мт. 15, 21-28) пригадує нам про жінку, яка стала паломницею до Божого милосердя, яке виявилось у Сині Божому. Це паломнитво мало різні випробування. Адже на кожному шляху ми зустрічаємо різні труднощі. Для жінки – це були не тільки фізичні труднощі, але й справжнє випробування її очікування, її надії.
Ми часто думаємо, що надія – це просто якесь сильне бажання, яке ми маємо здійснити за будь-яку ціну. Ця істоіря показує нам, що надія нерозривно пов’язана зі смиренністю і покорою.
Жінку-хананейка прийшла до Ісуса. Вона була чужинка, вона не належала до народу Ізраїля. Її дочка була полонена злим духом, і в цієї матері не залишилося нічого, крім крику відчаю і маленької іскри надії. ВОна йшла до нього і мабуть думала: “А може … і моя дочка буде зцілена, як інші?”
Мати крича: «Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида!»
Це перша ознака смиренної надії – прохання про милість, не обовʼязок! Це визнання того, що Він може допомогти і вона покладається на нього. Прочитати все »