Спробуймо побачити у хресті більше. Духовна вправа для тих, хто вирішив піти за Христом

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, у третю неділю великого посту, коли почитаємо святий хрест, ми чуємо заклик Христа до учнів зректись себе і йти за ним,  несучи свій хрест.
Це звернення не до всіх, але до тих, хто хоче піти за Христом, хто хоче бути не сам, хто хоче мати вказівку куди прямувати і як йти дорогою життя.

Тому, хоч зранених війною людей є багато і всі вони мають різну поведінку, але є одна категорія людей, яка відрізняється від всіх – це християни, учні Христа, ті, хто зробив свій вибір жити і наслідувати Спасителя.
Нам, християнам, потрібно навчитись жити по-християнськи не тільки у мирний час, коли все добре, але також, коли ми змушені пройти хресною дорогою, до якої нас несправедливо засуджено.

Дивлячись на хрест Ісуса, ми можемо мати різне ставлення до цього символу нашої віри, який нагадує нам про страждання Ісуса, про різні труднощі, нагадує нам і про наш хрест і про наші зранення.
Хрест показує нам не тільки місце болю, але завдяки вірі ми можемо побачити більше.
Цього тижня, починаючи від тепер, спробуймо побачити більше. Читати далі Спробуймо побачити у хресті більше. Духовна вправа для тих, хто вирішив піти за Христом

Побачити, визнати себе душевно зраненими

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, ми продовжуємо Великий піст і звертаємо увагу на наш душевний стан. Який він?  Визнаємо, що після 2 років повномаштабної війни і 10 років агресії все важче сказати, що у нас все добре і ми маємо спокій у душі. Багато з нас зауважують зміни у поведінці своїх рідних, друзів і сміливо визнають: ” війна нас змінила!” Кожен з небайдужих у цей час зазнав душевної травми і у кожного є відчуття, що ця війна не пройшла мимо, а багатьох вразила до глибини душі. Кожна ситуація в нашому житті вносить свої корективи у наше життя, але в яку сторону? Читати далі Побачити, визнати себе душевно зраненими

Краще зараз, ніж потім, щоб не було небажаних сюрпризів

Loading

Дорогі браття і сестри у Христі, після читання притчі про велику любов Бога-Отця, свята Церква запрошує нас звернути увагу на притчу про Останній суд на цій землі(Мт. 106 зач.; 25, 31-46.). Немов хоче нас попередити, щоб Любов є безмежною, але вона ненасильна і кожен з нас має вибір жити в любові, чи жити поза нею. Щось подібно до того, коли повітря оточує нас всюди і повсякчас, але ми можемо будь-коли ізолювати себе від нього., не вдихаючи його.
Вибір ми здійснюємо завжди: інколи свідомо, а інколи не свідомо.
Звернімо, що у притчі як праведні, так і неправедні запитали: “Господи, коли ж ми бачили …?” Вони були всі здивовані!
Складається враження, що одні робили добрі вчинки і не шукали якогось пояснення для чого вони це роблять, і тому були здивовані, що на них звернули увагу, а інші були здивовані із іншої причини.  Здивування не праведних є в тому, що вони очікували, але не отримали, тому були розчаровані. Жили у своїх уявах, але правда виявилась іншою.
Як важливо давати собі запитання, щоб жити у правді! Читати далі Краще зараз, ніж потім, щоб не було небажаних сюрпризів

“Однак слід було …” Такий був задум батька, а синів?

Loading

ВСТУПНІ РОЗДУМИ:

Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки (Лк. 15, 11-32.) ми читаємо притчу про батька і його двох синів. Ця розповідь розказує про епізод з життя цієї сімʼї, який може нагадати щось подібного , що сталось в житті кожного з нас.  Складається враження, що цей уривок життя став основним у житті цієї сімʼї. Нам невідомо, що було раніше, але мабуть відсутність матері все ж внесла корективи у стосунках між ними. Першим, хто розриває тишу, буденність у стосунках – це молодший син. Він хотів перемін і був переконаний, що лише поза рідним домом, лише із чужими людьми можуть статись зміни в його житті. Це мабуть був його перший досвід бути поза домом. Досвід спочатку повний солодкості здійснення всяких бажань, але потім прийшла гіркота,  усвідомлення помилки і відчуття своєї недостойности. 

Як не дивно, але всі ці рішення він прийняв сам, без участі батька і брата. Вражає, що повертаючись, він вже не відчуває себе ні сином, ні братом, хоче бути слугою, щоб хоч якось врятувати своє життя. 

Старший син, натомість продовжував своє звичне життя у домі. Чи він не хотів перемін? Як потім дізнаємось, що було бажання і відпочити з друзями, і повеселитись, але до конкретного діла не дійшло. І так би продовжувалось далі: день за днем, рік за роком, якби не сталось те, що зробив батько тоді, коли повернувся син.  Батько перервав журбу і буденність – зробив свято. Батько забажав і зробив свято! Не шкодував нічого і водночас не змарнував добро на щось пусте: батько хотів показати радість і величину його любові. Читати далі “Однак слід було …” Такий був задум батька, а синів?