Над одним добрим християнином знущався молодий юнак:
– Чому ти дотримуєшся заповідей, коли і так ніхто з тебе не бере приклад? Чому ти постійно проповідуєш і навчаєш інших, коли тебе ніхто не слухає? Чому постійно розповідаєш, що Бог зробив у твому житті, якщо люди постійно з тебе насміхаються і не сприймають це серйозно?
Чому? Чому ти такий впертий?
Учень підійшов до мудреця і промовив: “Старче, скажи мені як розпізнати до кого я належу: до оптиміста чи песиміста?
” Старець подумав і, усміхаючи, відповів:
“От, було двоє. Вони йшли незнайомою дорогою у далекий край і думали про своє майбутнє. Мучили себе здогадами, що ж то їх чекає у майбутньому. Задумали собі поглянути у небо і побачили, як хмари утворили хрестоподібний символ. Читати далі Тест на песимізм і оптимізм→
Дві жінки, вернувшись із чудотворного місця, ділились враженнями. Поступово в часі розмови перейшли до огляду фотографій і сувенірів. Одна з них показала свої придбані речі і наголосила: “А цей сувенір найдорощий. Я за нього заплатила дуже багато, але гроші це дурниця. Його цінність є в тому, що мені про нього розказували ще перед поїздкою і, коли приїхала, то не бачила в магазинах. Ох, я мусіла оббігати усі кутки, щоб найти цей сувенір. А ти що придбала найціннішого?”
За звичай, прощання із близькою людиною приносить нам жаль і смуток. У вознесінні Христа на небо ми не зауважуємо смутку серед апостолів. Апостол Лука підкреслює, що вони вернулись із радістю.
Ісус не прощався із своїми найближчими він говорив їм: «До зустрічі…. іду приготовити вам місце». Слова Христа про те, що він прийшов на землю для того, щоб привести людей до Отця здійснюються у цій події. Апостоли глибоко пережили на собі Любов Божу і вже не сумують від фізичної розлуки. Духовна єдність є важливішою.
Побожна жінка вернулась із великого святого місця. Відбула всі духовні практики. Отримала велике духовне піднесення. Коли відпочила після подорожі, то відразу взялась розглядати придбані сувеніри. Найкрасивішою річчю був годинник, зроблений у релігійному стилі. На тлі циферблату виднілась ікона цього чудотворного місця.
“Коли буду дивитися на годиник, щоб взнати годину, то буду пригадувати собі це прекрасне місце духовості!” – вона собі думала, розгортаючи цінний сувенір.
“Красота!” – підгукувала вона, тримаючи цю “годинникову ікону” і вже взялась наставляти правильну годину. Та щось не вдавалось… Годинник був Читати далі Спогади про духовне місце записуємо у своєму серці→