Дорогі брати і сестри у Христі, в цій розмові із Христом і багатим юнаком ми можемо побачити нас самих і наші відносини із Богом, отже, нашу внутрішню духовність. Декому нагадує бідноту людської душі, що відмовляється прийняти шлях убогості, тобто постійного уповання на Божу милість, постійна потреба у Його присутності, невтомна єдність і її бажання.
Прив’язаність до матеріальних благ творять душу бідною. Де буде твій скарб, там буде і твоє серце. Якщо скарб матеріальний, то душа твоя буде приречена бути замкнутою у матеріальному, обмеженому світі. І навіть, якщо будеш виконувати всі заповіді, то все рівно будеш відчувати: що тобі щось бракує, як це сталось із юнаком.
В безпечному сильному замку, де все є, що томі заманеться. Спочатку відчуваєш себе безпечно і надійно, але з часом ці мури безпеки почнуть видаватися тобі справжньою тюрмою, де ти відчуватимеш себе закритим у своїй “забезпеченій одинокості”.
Багатство – це дійсно проблема для тих, хто хоче увійти Царство Боже
Забезпечені багаті люди не мають проблем в тому, щоб вгамувати потребу в комусь і в чомусь. Вони все можуть забезпечити, мають на це багато грошей та багато всього іншого. Заспокоїти душу матеріальним теж можна, от лишень деякий час. Це як обезболююче: біль заглушує, але проблеми не вирішує. У всіх сценарій той самий: постійне гоніння за задоволеннями, а ця дорога веде до великої душевної рани. Ця “рана депресії і відчаю” утворюється від того, що маючи все, не можливо знайти задоволення, радість, спокій і мир. Натомість переслідує постійне відчуття того, що чогось ще бракує.
Святий Августин каже: “Неспокійне моє серце, аж поки не не знайде спокій в Тобі, Боже”. Ці слова сказала людина, яка торкнулась всіх гріхів і яка постійно стреміла до чогось, що їй бракувало. Голос совісті нашої душі нам буде постійно нагадувати, що творіння не замінить ніколи Самого Творця.
Для багатих людей, тих, котрі мають багато всього, шанс довіритися самому Богу є дуже малий. Для убогих людей, це простіше. Вони не мають забезпечення і тому мають розвинуте почуття довіри до людей і до самого Бога, вони приймають із радістю усе, що їм дається і благодарять за це. Багатий не приймає, бо він думає, що має все, а якщо і приймає, то не для того, щоб скористати з цього, але щоб додати до кількості його багатства.
Чи проблема в багатстві матеріальному? Не думаю? Бо не від кількості починаються проблеми, хоч це також впливає, але перш за все від того, наскільки земське чи духовне твоє багатство є в центрі твого життя: твоїх думок, твоїх розмов, твоїх мрій. Каже Ісус: “як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в Царство Боже!” Не каже, що неможливо, але що “важко”.
Отож, наскільки ти себе вважаєш володарем цього всього, що отримав по Божій милості? Скільки накопичив і скільки собі привласнив, думаючи, що будеш мати це постійно? Мати – це хіба означає, що бути таким же? Бог, що дав, те і може забрати!
Ми, як і багатий юнак, шукаємо Бога, щоб дав відповіді на наші запитання
Ми шукаємо пояснення наших вчинків, вчинків інших людей. Не заспокоюємося поки не віднайдемо правдивої відповіді, щоб віднайти мир в нашій душі.
Виявляється є такі запитання, на які не так вже легко отримати відповідь. Як правило, ці запитання стосуються життя: Як жити? Що маю робити в житті? В чому є сенс мого життя? Чому і задля чого живу?
Знайдені відповіді та такі чи подібні запитання не на довго приносять нам спокій. У блаженствах Ісус повчає: Блаженні вбогі духом, бо їх є царство небесне.
Юнак відчував себе багатим як духовно, так і матеріально
Багатий – це непотребуючий, самостійний, самодостатній, повністю забезпечений, гарантований, у багатого є багато. Бути багатим – бути незалежним від інших, бо не маєш потреби в інших, маючи все багато.
Бути багатим можна не тільки в матеріальному значенні. Існує ще багатство іншого типу: багаті на досвід, на проблеми, на переконання, на думки і переживання…
Ми, люди, любимо накопичувати, щоб було всього багато. Ось так, день за днем ми збираємо те, що почули, побачили, вичитали, самі придумали… Саме це багатство потім складає нашу філософію життя, переконання, спосіб мислення, уміння і навики.
Це багатство наших знань і досвіду нас не раз виручило і допомогло вирішити не одну трудність. Цим ми не раз пишались і раділи, що таки не даремно ми трудились у минулому, бо тепер легше.
Та все ж таки є те, що буває нам не під силу подолати, використовуючи багатство: наше знання, наш досвід і наше вмінням. Бувають випадки, що це накопичене нам може пошкодити, особливо це стосується духовного життя: життя, що ведене вірою.
Коли приходимо до Бога за допомогою, очікуємо поради і конкретних вказівок, що маємо робити, нам не достатньо попросити про допомогу нам потрібно ще й повірити в це і звичайно виконати.
Цікаво, а що би було тоді, коли би Ісус нам порадив щось подібного, як порадив багатому юнаку? Що було би, якби Він порадив нам, щоб ми стали убогими?
Ісус пропонує залишити все те, що нас обтяжує і наслідувати Його. Що було би як би Він сказав залишити все те, що нам дає самодостатність, повне забезпечення, гарантованість, все те, що нас творить незалежними від інших? Нас тоді може огорнути страх. І буде думка: а що ж тоді буде з нами, а бо із іншими людьми, яким ми ґарантуємо самостійність і цим прив’язані до нас? І ми сумуємо!
Священики чи інші духовні наставники часто стають свідками подібної ситуації. Приходить жінка за порадою, бо чогось їй бракує до правильного рішення. Наставник дає пораду з Божої милості і з чистого серця вказує на вихід із трудного становища. Далі вже знайома картина: чомусь людина сумує від отриманої поради. Дивно якось виходить. Приходить зажурена людина із вірою, що отримає допомогу, і виходить далі зажурена, але вже без віри? Так без віри у почуте, але з великою вірою в те, що мають.
Досвід підтверджує, що ми легко погоджуємося зі тим, з чим ми вже згідні. А от прийняти щось нове, або те, що якось протирічить нашим постулатам, у нас викликає смуток і деяке розчарування, бо хотіли зовсім іншого.
Хочемо почути те, що підтверджує наше “багатство”
Це стається і в духовно багатих людей, які думають, що все знають по Біблії, уміють багато молитись, знають як то повчати інших, які чуються навіть твердо у церковному середовищі. Коли такі “духовні люди” просять у Бога поради, то їхнє серце вже наповнене різним і в цьому багатстві Божа милостиня буде не заміченою. Не має мабуть гіршого від того, що приходиш до Бога не з порожнім чистим серцем, а з наповненим різним багатством. Віра слабне від кількості. Можемо зауважити, що у церковній термінології вживають вислів “Духовно великі”, але не багаті. Багатий не потребує, бо він має. Духовно великий, це той, хто зріс, виріс духовно, але далі залишився відкритим на прийняття Божої милостині, Божої благодаті.
Щось подібного сталось із багатим юнаком, котрий ніяк не сподівався, що йому будуть сказані саме такі слова про убогість. Задумаймось чи подібного часом не стається із нами, коли ми не чуємо настанов наших духовних учителів.
Дивно якось виходить, бо відповідь знайшли у Біблії, почули від духовних наставників, або на молитві, а за якийсь час ми все рівно відчуваємо внутрішній неспокій і не задоволення. В нашому житті нічого не змінюється від того, що ми отримали відповідь.
Юнак пішов засмучений… а що далі?
Юнак відійшов і далі ми не знаємо історії його життя. Спробуймо уявити. Пішов засмучений і далі буде шукати ціле життя душевного миру. Може і нас старість таки знову звернеться до Бога і знову отримає таку ж відповідь, і можливо вже тоді стане мудрішим, що її прийняти. А може та мудрість і відкритість повірити в слова Христа прийдуть через різні невдачі, проблеми економічні, хвороби чи щось подібного. Людина, коли втрачає, стає набагато більш віруючою і серце її стає простішим, і мир приходить до її душі. Відчуває себе блаженною.
Щоб отримати дар віри і жити вірою в Боже слово, потрібно звільнити своє серце від того, що стало основою у погляді на життя. Потрібно спорожнити своє серце, щоб набратися Божої Істини. Зректися фальшивої думки, що ти посідаєш якісь знання, чесноти, дари і це є твоєю властністю. Потрібно стати духовним жебраком, щоб отримати Божий подаяння. Жити духом убожества, щоб ніколи не впасти у спокусу самодостатності і незалежності від Бога. Завжди уповати на Його милість, надіючись на Нього, бо “У людей це неможливо, – але не в Бога; у Бога бо все можливо.”
Саме тоді прийде спокій та невимовна внутрішня радість.
Марка 10:17-23
