Дорогі у Христі брати і сестри, притча “Про Царя, який справив гостину” (Мт 22:1-14) закінчується словами:“Багато бо покликаних, але вибраних мало”. По-різному можемо зрозуміти ці слова: як жаль, як погрозу, або, як факт реальності сьогоднішньої епохи християнства.
“Багато бо покликаних, але вибраних мало” – це стосується того, кого ти бачиш у церкві, або на вулиці? Того, з ким ти живеш, чи з ким бажаєш розділити своє єдине життя? Того, кому ти обіцяєш щасливе життя чи того, хто обіцяє тобі? Це стосується мабуть усіх тих, хто шукає Царства Божого! Царства, яке є в середині нас і яке у своїй повноті виявиться у Вічному житті. Царства, яке проповідував Христос і яке сьогодні проповідуються у Його святій Церкві. Царства, яке шукаєш ти, я і всі, хто прагне бути щасливим
Доступ до Божого Царства відкритий всім бажаючим.
Христос через притчу повчає, що бути зарахованим до Вибраного народу можна незалежно від мови, національності, культури, роду чи твого становища у суспільстві. Є лише одна умова: ти маєш дійсно цього хотіти перш за все!
“Шукайте найперше Царство Боже, а все решта вам буде додано …” Ці слова Учителя закликають нас до певного ризику. Вони були колись сказані апостолам і ученикам, але цей заклик звучить і до тебе, сьогодні. Історія немов продовжується, чи навіть повторюється.
Для деяких запрошення побувати на гостині у царя стало найважливішим за все і вони своєю присутністю виявили пошану до царя. Інші вчинили навпаки, на перше місце поставили роботу, торгівлю або сімейні справи, а дехто навіть вдався до злочину, щоб не тривожили його життя. Притча показує Велику щедрість царя і велику його пошану до людини, котра має право і свободу вибору. Цар кличе всіх, навіть не “своїх”. І тут виникає думка: як це добре зробити правильний вибір, використати можливість, бо “хто знає, чи запросять ще раз?”. Запросять інших. Вони і будуть щасливі. Виявляється не всі.
Покарання за брак елементарної поваги
У другій половині історії стається дещо незрозуміла ситуація: цар виганяє одного запрошеного через те, що на ньому не було весільної одежі. Чому така несправедливість, не вирозуміння? Можна би було зрозуміти того бідолаху… Адже він не готувався йти на таку поважну гостину, він був просто запрошений із дороги.
Це все наші припущення, а одним із пояснень є те, що згідно традиції на царській гостині при вході всі вмивались і отримували нову святкову одежу. Ось тому той чоловік стояв мовчки і нічого не відповідав, бо тут і так все було ясно. Неповага!
Цар добрий, але не наївний. Він вимагає до себе пошани, і не тільки до себе. Хіба це не прекрасно мати нову одежу і почувати себе зовсім по-іншому? Ця гостина – це не тільки питво і забава, це участь у святкуванні, це ділення радістю, це участь у царському житті, це підняття до гідності царського друга.
Не скористати з можливості – це залишитися таким, яким був раніше
У цій історії Ісус нас повчає, щоб ми не тільки відгукнулись на поклик Бога і прийшли до Нього, але щоб вдягнулись одежу благочестя і святості. Яка буде нам користь, якщо ми, зараховуючи себе до віруючих людей, будемо жити, як атеїсти? Ми ніколи не можемо змиритися із думкою: “я вже такий є і мене вже не зміниш…” Не змінюється лише той, хто надіється лише на свої сили і не вдягається в нову одежу, в новий спосіб життя!
“Що у людей не можливе, то у Бога все можливе”. Тому і потрібно довіритися Богу. Неустанно просити його про милість. Потрібно одягнутися в одежу ласки і радіти з того, що ти став учасником царського життя. На нас повинна бути завжди одежа праведності і доброчестя, щоб ми могли постійно перебувати у радості того, що ми перебуваємо у Царстві Божому.
Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно,…(Кл 3,12)
“Багато бо покликаних, але вибраних мало”. (Мат. 22:14)
Гадаю ці Божі слова маємо сприймати такими якимим вони є, — не всі спасуться, але обрані.
Обраність же, прерогатива Господа, котрою він наділяє кожну людину у її свободі обирати.
„Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви!” (1-Кор 9:24).
“Бо Він каже Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись.
Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
Бо Писання говорить фараонові: Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по цілій землі Моє Ймення.
Отож, кого хоче Він милує, і кого хоче ожорсточує.
А ти скажеш мені: Чого ж іще Він докоряє, бо хто може противитись волі Його?
Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так?
Чи ганчар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?
Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибіль (Рим. 15-22)
Для того аби залишилося чисте, — повинен відпасти бруд.